НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ

Новини

10.05.2018

Урочисте відкриття Другого міжнародного фестивалю «Київські музичні прем’єри» відбудеться в неділю, 13 травня о 18-00 у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ (вул. Микільско-Слободська, 5). Концерт ораторіальної духовної музики "Великого бажайте..." Ігор Щербаков «Великого бажайте…» Ораторія для читця, баса »»»



02.05.2018

Сьогодні, 2 травня 2018 року виповнюється 130 років з дня народження Миколи Миколайовича Вілінського (1888 - 1956) - видатного композитора, педагога, музично-громадського діяча, ім'я якого невіддільне від історії становлення української музики першої половини ХХ століття. М.М. Вілінський учень першого »»»



02.04.2018

Нещодавно Національна Спілка композиторів України одержала від члена нашої Спілки в Канаді Анатолія ЖИТКЕВИЧА нові розвідки, пов"язані з музичною культурою української діаспори і її видатними особистостями. Серед »»»



03.03.2018

ПРОПОНУЄМО ТРИ ІНТЕРВ"Ю студентів-музикознавців Національної Академії музики ім.П.І.Чайковського з українськими композиторами різних поколінь, художнього світосприйняття та »»»



20.02.2018

ПРЕМ"ЄРА В ДНІПРІ. 10 лютого 2018 року в залі Дніпропетровської академії музики ім. М. Глінки відбулась прем’єра кантати Валентини Мартинюк «Ішов козак долиною» на теми козацьких пісень Дніпропетровщини для солістів »»»



Всі новини »

ІНТЕРВ"Ю З ЛЕВКОМ КОЛОДУБОМ



Левко Миколайович Колодуб про життя, про музику ...


Якою має бути музика ХХІ століття? Чи можна композитора "навчити" бути композитором? Відповіді на ці та багато інших питань ми отримали у бесіді з одним із майстрів української академічної музики Л.М.Колодубом.

 - Левко Миколайович, Ваші твори постійно звучать на концертних сценах. Нещодавно  ми чули виконання Вашого "Ескізу у молдавському стилі", хотілося б дізнатися які композиції завершуються зараз на Вашому робочому столі?

Л.М. Хочеться написати 14-ту симфонію. Зараз не в моді писати симфонічні поеми, майже ніхто не пише. А поема була моїм першим симфонічним твором: «Великий каменяр». Його дуже часто грала Є.Г.Шабалтіна, Натан Рахлін кілька разів грав. Для композитора дуже важливі творчі контакти з диригентами, адже перед виконанням можна обговорити - як твір має звучати.

Правда, з Рахліним був смішний випадок: він виконував мої твори в Москві у Колонному залі Спілки композиторів, але не репетирував їх як слід. У творі є така швидка танцювальна частина: удар - і залишається одна валторна. Рахлін забув що потрібно зробити зупинку, продовжував махати, скрипалі розійшлися, кошмар був. Коли закінчився концерт московські шанувальники Рахліна зібралися навколо нього, вітали. Він побачив мене:

- Ну як Вам сподобалося виконання вашої рапсодії? Ви знаєте, потрібно запам'ятати на все життя те, як вона сьогодні прозвучала.

- Ну, я і запам'ятав [сміється]. Дуже доброю людиною був.

- Ваша творча спадщина досить різноманітна: безліч симфонічних і оперних опусів, балети, мюзикли, концерти для різних інструментів, вокальна музика. Чи є у Вас жанрові уподобання?

Л.М. У мене є 4 опери, є мюзикл про американську музику, зараз він йде в дитячому оперному театрі на Подолі, з великим успіхом. Музика (мюзиклу) стилізована під американську, в основному - марші. Діти, коли слухають мюзикл, починають підспівувати в залі. [Наспівує тему маршу].

- Яка музика Вам більше до душі: «чиста» - інструментальна, або «сюжетна» музика? Чи потребує музика програми, або пояснень?

Л.М. Ви знаєте, я вважаю, що музика цікава та, до якої можна придумати сюжет, можна придумати навіть те, чого не припускав композитор. А є така музика, в якій автор підказує, як її потрібно сприймати. Ось, я сьогодні показував на заняттях в Академії Вебера, «Фрейшютц» - це така музика, знаєте, яка будь-яку людину сколихне.

- Особливе місце у Вашій творчості посідає особистість Т. Г. Шевченка: симфонія-дума «Шевченкові образи", опера "Поет". Що пов'язує (і повинно пов'язувати) Вас, як і кожного українця, з творчістю Кобзаря?

Л.М. Я вважаю, що Шевченко - це особистість, яка виникла на грунті українського фольклору. Вона всім зрозуміла і всіх хвилює, адже це надзвичайно соціальний поет. Багато хто сприймає його природно, тому що проблематика його творів хвилює і зачіпає багатьох людей. Будь-яке національне, подане без націоналізму, завжди хвилює. Як правило, націоналізм це те, що заважає розвитку національного почуття. Адже Шевченко неймовірно цікавий! Я постійно перечитую його, і кожного разу знаходжу щось нове. Головне те, що він страждав сам, в його поезії все це передається. І в той же час це дуже великий оптиміст, сердечна людина.

- Безліч ваших композицій спираються на фольклорний матеріал. Як ви оцінюєте суміш  академічної та фольклорної, культово-етнічної музичних практик?

Л.М. Справа в тому, що зміст музики - це найголовніше. Глибинний зміст  обов'язково є у фольклорі. А що стосується академічної музики, то вона має різноманітні можливості для роботи з фольклорним першоджерелом: гармонійні, тембральні... У цьому плані велика роль належала і належить експериментаторам, що відкривають нові засоби музичної виразності, нову музику. Однак, при цьому ніколи не потрібно забувати про високий сенс, про суть музики.

 - Як починався Ваш композиторський шлях?

Л.М. Після війни мама забрала мене з Прилук, де під час окупації я жив у дідуся. Життя на окупованій території дуже небезпечне, я кілька разів потрапляв у такі ситуації, що не знаю, яким дивом мені вдалося вижити. Наприклад був такий епізод: перші місяці в школах працювали тільки перші 4 класи, бо не було де займатися: в інших приміщеннях школи жили німецькі солдати.  Я навчався у четвертому класі, і коли уроки закінчилися, я вийшов на подвір'я, а там стояв німецький офіцер. Побачив мене і каже: «komm, komm ...», потім питає: «Jüdisch?", а я відповідаю «Die Juden in der Schule lernen nicht", тобто єврейські діти в школі не навчаються. Він подивився, "Gut, gut ...", відпустив мене. Але якби він залишився при своїй думці, то мене б напевно розстріляли. Пройшло всього кілька днів після розстрілів євреїв в Прилуках. Дуже багато людей загинуло.

- А як Ви потрапили в Харків?

Л.М. Мама закінчила консерваторію і їй дали направлення в харківський театр. Ми переїхали до Харкова, я вже тоді займався музикою, грав на фортепіано, хоча воно мене ніколи не цікавіло. Коли почалась війна, ми поїхали до дідуся і бабусі в Прилуки, де потрапили в окупацію.

 - То ж ви не корінний харків'янин?

Л.М. Ні, я народився в Києві, вул. Артема 18 (зараз — вул. Січових Стрільців), кв. 40, свій дім я пам'ятаю з дитинства. [Сміється]. Це будинок зі шпилем, а поруч з ним провулок, що веде до Покровського монастиря. У дитинстві я любив сидіти на вікні і дивитися на вулицю.

У 1933 році я підняв крик: «Мама, мама, дивись яких великих ляльок везуть!». Мама подивилася, жахнулася і забрала мене. Я тоді не зрозумів нічого. Виявилося, це везли трупи померлих від голоду, які приходили в монастир, щоб їх нагодували.

Дитинство я провів в Києві, моя мама вчилася в консерваторії, батько, за фахом - агроном, закінчив київський університет. Він був з села Турівка і в побуті розмовляв українською. У 1937 році його заарештували як українського націоналіста, а на початку 1938 розстріляли. У Харкові мама вирішила влаштувати мене вчитися. Вона ходила по різних школах, що були поблизу нашого будинку. Однак мене не хотіли брати, тому що Сталін підписав наказ про те, що діти з окупації повинні вчитися в ремісничих училищах. Тоді мама спробувала віддати мене в музичну школу. Там запитують:

- У нього хоч слух є?

- Слух є.

Я ще до війни ходив до мами на спектакль «Демона» А. Рубінштейна, де вона співала Тамару. Дуже скоро я вивчив всю оперу напам'ять. Ми з хлопцями зробили картонну сцену, намалювали декорації, і поставили оперу де я співав всі партії … 

Режисер театру, де мама співала, - Геращенко запропонував, щоб я  вступав в музичну десятирічку, де у нього був приятель директор. Сказав, що у мене особливий музичний талант, просив його прийняти мене (в ті часи уряд підтримував талановитих дітей). Директор школи Крамаренко перевірив слух, ритм, попросив показати пальці, зуби і визначив мене грати на b-кларнеті. Я запитав: «А чому на b?». Він подивився на мене і відповів «Ну, ти й амбітний хлопець». [Сміється]

Одного разу я йшов до школи зі своїм кларнетом. Це був 1946 рік, страшний голод. Дивлюся - біля Харківської єпархії лежить літня людина, очі розкриті, запорошені снігом ... Страшні спогади ...

Війна закінчилася, настрій був з одного боку радісний, а з іншого —сумний. По дорозі до школи я склав марш, через кілька днів написав партії. Директор забороняв грати нову музику на уроках, але одного разу, коли він вийшов, ми з хлопцями спробували виконати мій твір. Як тільки ми почали грати, раптом відчиняються двері і входить директор:

- Що це ви тут граєте ?!

- Вибачте, я написав марш, хотів послухати як він звучить.

- Партитуру дай.

- А що таке партитура?

- Ти що, не знаєш то таке партитура? А як же ти писав?

- Просто партії писав.

У мене був невеличкий клавір, де я розписував партії. Він здивувався що я не знаю що таке партитура: «А ну зіграйте». Почали грати: «Ну, нічого, нічого, тільки більше такими експериментами не займайтеся».

Таким був мій перший твір.

 - Чи можна композитора «навчити» бути композитором?

Л.М. Розумієте, по-перше, має бути бажання бути композитором. Палицею не змусиш. Бували випадки, коли батьки хотіли зробити з дитини скрипаля чи композитора, або диригента, але результату від цього ніколи не було.

 - Будь-які вчителі пишаються своїми учнями, відчувають їх своїм продовженням, але дуже часто в педагогічній практиці бувають невдачі, що теж є цінним досвідом. Поділіться Вашими  педагогічними  успіхами і невдачами.

Л.М. Серед найяскравіших учнів я можу назвати Богдану Працюк, Бориса Логінова, Генадія Сасько - заслуженого діяча мистецтв. Однак були і «мамині діти», які проходили курс але нічого не залишили після себе. Таких більшість.

 - Чиї композиторські опуси імпонують Вам найбільше? Як Ви оцінюєте творчість молодих композиторів?

Л.М. Це все залежить від того, який твір, який автор. Якщо сподобається, починаєш цікавитися автором. Молоді композитори дають іноді дуже цікаві ідеї. Тому що, якимись «прийомчиками" не зацікавиш. Потрібно що б за цим стояло ще щось. До речі, Сильвестров зараз трохи поміняв свою спрямованість, пише більш мелодійну музику ...

 - Особливий багательний стиль ...


Л. Н. Можливо, музикознавці розберуться ... [сміється].

- Чи відбиваються проблеми сучасності  у музиці ХХІ століття? Якою має бути музика в новому інформаційно-соціальному середовищі?

Л.М. Мистецтво ХХ-ХХІ століття  є дуже складним, зовсім недоступним широкому загалу людей. Мистецтво повинно бути направлено на добрі справи, воно повинно бути цікавим людині, щоб людина, в якійсь мірі, за допомогою мистецтва могла знайти свою дорогу в житті. Адже справжнє мистецтво залишається мистецтвом у будь-яких тимчасових  етапах, історичних періодах.



З Левком Миколайовичем Колодубом розмовляв Олександр Корчев