НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ

Новини

09.03.2017

Сердечно вітаємо відомого українського композитора, нашу шановану львівську колегу Богдану Фроляк з визначною подією – присудженням Національної премії України імені Тараса Шевченка! Найвищою, найпочеснішою мистецькою нагородою нашої держави композитор відзначена за твори на вірші »»»



30.12.2016

НАПРИКІНЦІ РОКУ ВІДБУЛИСЯ УРОЧИСТІ ВРУЧЕННЯ МИСТЕЦЬКИХ ПРЕМІЙ 2016 РОКУ. Премію ім. Б.М.Лятошинського отримав композитор КРИВОПУСТ Богдан Леонідович за Концерт для скрипки та симфонічного оркестру та твір »»»



29.12.2016

ПРОПОНУЄМО ПОЗНАЙОМИТИСЬ З ІНТЕРВ"Ю нашого колеги, композитора Володимира РУНЧАКА кореспонденту газети "ТИЖДЕНЬ" - "Держава має відпустити культуру від Мінкультури", щойно надрукованим в №52 »»»



28.12.2016

50 РОКІВ ПО ТОМУ. 26 грудня 2016р. у Колонному залі ім. М.Лисенка Національної філармонії України відбувся концерт-реконструкція програми, що звучала тут рівно півстоліття тому, 26 грудня 1966р., і складалась із авангардових творів західноєвропейських та українських авторів - К.Дебюссі, А.Шенберга, І.Стравинского, Л.Грабовського, В.Сильвестрова та Б.Лятошинського. Мені судилося побувати на обох концертах, тому спробую порівняти »»»



20.12.2016

НОВИНИ З РЕГІОНІВ. ФЕСТИВАЛЬ МУЗИКИ ГЕННАДІЯ САСЬКА. Ювілей як урочисте пошанування особистості є важливим елементом життя людини. Це не лише своєрідне підсумування досягнень а, звичайно, і старт нових ідей. У житті й творчості відомого українського композитора, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Премії ім. В. Косенка і Мистецької премії «Київ» ім. Артемія Веделя – Геннадія Саська 2016 рік – ювілейний. Святкові мистецькі заходи з нагоди 70-річчя від дня народження митця відбувалися 9 і 29 листопада 2016 року в Києві у Національному музеї Тараса Шевченка та Київській дитячій Академії мистецтв. Відзначення ж ювілею і вшанування композитора 15-17 листопада 2016 року стало справжньою культурною подією для кількох міст на Львівщині – Моршина, Стрия, Дрогобича і Трускавця. Цю акцію можна справедливо назвати «Фестивалем музики Геннадія Саська». Ювілейні концерти відбулися у Стрию (музична школа ім.Остапа Нижанківського),У дитячій школі мистецтв ім. Романа Савицького (Трускавець), Інституті музичного мистецтва ДДПУ ім.І.Франка та Дрогобицькому музичному коледжі ім.В.Барвінського. Під час концертів »»»



Всі новини »

ЮВІЛЕЙ ДМИТРА АХШАРУМОВА






                   Тамара Оскоменко-Парулава
 композитор, 

Голова ПООНСКУ, 

викладач ПМУ ім. М.В.Лисенка 



Музичне диво у Полтаві 

(150-річчю з дня народження Дм. Ахшарумова)      

            

Талановитий скрипаль і диригент, якому захоплено аплодувала Європа, організатор симфонічних оркестрів і музичних товариств, невтомний пропагандист класичної європейської, російської і сучасної йому української музики, педагог, засновник і фундатор професійної музичної освіти в Полтаві – все це встиг зробити Дмитро Володимирович Ахшарумов.       

Але не встиг, вірніше – не дали йому можливості відкрити у нашому рідному місті консерваторію – вищий музичний навчальний заклад, про який він мріяв. Після Жовтневої революції новою владою розпочалися «чистки» так званих «бувших», що були викликані недовірою до діячів дворянського походження. Саме такі події спровокували період жорстоких поневірянь, що тривав в його житті останні майже 20 років.       

«Розстріляне Відродження» - так називають покоління митців, до якого відноситься і Ахшарумов. Він сповна розділив трагічну долю  своїх сучасників, а в житті був просто прекрасним музикантом і натхненно служив її величності – Музиці.       

Дмитро Ахшарумов був сином керуючого Полтавською контрольною палатою. Народився, по деяким свідченням, в Одесі (а є також відомості, що народився він саме в Полтаві) за новим стилем 20 вересня 1864 року. Його дід – Дмитро Іванович – був генерал-майором, учасником війни 1812 року, займався після виходу у відставку науковими дослідженнями в галузі військової історії і написав ґрунтовну працю «Історія вітчизняної війни».      

Взагалі, рід Ахшарумових веде свою родословну із грузинських осетин, а ім’я Ахшар в перекладі означає сила, відвага, могутність. Його прадід служив перекладачем при дворі грузинського царя Вахтанга УІ. Через політичні інтриги цар змушений був у 1737 році шукати притулку в Росії. Серед людей, що його супроводжували, був і молодий Веніамін Ахшарумов, який пізніше, у 1754 році прийняв російське підданство.      

Дитинство і юність Дмитра Володимировича пройшли у Полтаві. Батьки намагалися дати йому та старшому брату Миколі достойну освіту і виховання. Рано проявилися у хлопчика і музичні здібності, він із задоволенням почав навчатися грі на скрипці (першим його вчителем був учень Генріха Венявського – Василь Захарович Салін).       

Але батько, не заперечуючи проти музичних занять, бачив його майбутнє як військового або високого урядовця. Запрошені вчителі підготували до вступу у Петровський кадетський корпус, що височив у самому центрі Полтави біля Корпусного парку, де він навчався з 1874 по 1882 роки. Без вступних іспитів був переведений до петербурзького Миколаївського кавалерійського училища, але тут він остаточно зрозумів, що воєнна муштра – це не його шлях. Молодий музикант бере приватні уроки у педагогів консерваторії П. Краснокутського (скрипка), пізніше у відомого скрипаля Л. Ауера, а також  у професора О. Рубця (теоретичні предмети).   

Восени 1885 року переїхав до Відня, де продовжив заняття скрипкою у педагога Я. Донта і навчався композиції у професора Віденської консерваторії Р. Фукса. Вже наступного 1886 року він успішно виступив із сольним концертом. Серед найскладнішого класичного репертуару виконував і власні твори. Так розпочалася його концертна діяльність, яка тривала більше 10 років. Він виступав в Німеччині, Австрії, Франції і Росії, не забував і про Полтаву, дав більше 200 концертів. Кожний його виступ викликав захоплені відгуки слухачів і схвальні рецензії, наприклад: «Д. Ахшарумов поєднує у своїй грі полум’яний темперамент з вільною від сліпучих ефектів технікою, а також демонструє самостійне розуміння виконуваного твору» (газета «Neue Dorpsche Zeitung», 19 жовтня 1892р.).   

Скрипаль був справжнім віртуозом, що вражав красою звуку, проникливим і могутнім тоном смичка та високохудожнім майстерним виконанням. Але своє майбутнє Ахшарумов бачив в якості диригента, його тягнуло до Полтави, де мріяв створити симфонічний оркестр. Повернувся у рідне місто 1897 року вже зрілим музикантом у 33-х річному віці.      

Він енергійно взявся за створення такого колективу. На початку об’єднав місцевих музикантів-аматорів і професіоналів у Полтавське товариство любителів симфонічної музики, яке було юридично оформлено. Репетиції оркестру, що складався із 25-30 виконавців, проводилися у залі губернського земства і вже у січні наступного року відбувся перший концерт.      


Треба відмітити неабиякі педагогічні і організаторські здібності керівника, бо за короткий час навчити виконувати оркестрові партії мало підготовленими музикантами на достойному рівні – рідко кому вдається. Також яскраво проявилися диригентські якості Ахшарумова, які неодноразово відмічалися у відгуках, рецензіях знавців музичного мистецтва.      

За 1898 рік колектив з успіхом дав 10 концертів і кожний раз з новою програмою. Саме в Полтаві Дмитро Володимирович проявив новаторство у справі організації концертних виступів: до кожного концерту друкувалися програмки з докладними поясненнями виконуваних творів, з відомостями про композиторів. Тут він виступив як музикознавець, що готував публіку до сприйняття музики і випередив в цьому і Київ, і Москву, і Петербург.      

Але майстер не зупинявся на досягнутому: для створення високопрофесійного колективу наступного 1899 року було засновано в Полтаві губернське відділення Російського музичного товариства (РМТ) – і на його основі реорганізовано симфонічний оркестр. Для підготовки професійних кадрів 1902 року були відкриті Музичні класи, а через два роки (1904) – музичне училище, першим директором якого він і став.       

Багато цікавих подробиць є в його полтавській зрілий період життя. Вперше у симфонічних концертах став брати участь музикознавець, а саме – Володимир Степанович Оголевець, науковець, автор книги з аналізом всіх симфоній Бетховена. Пізніше таку ж місію виконував і М.Ф.Фіндейзен.      

З просвітницькою метою Дмитром Ахшарумовим були розпочаті концертні турне. Музиканти їздили навіть у маленькі міста і містечка, мешканці яких ні разу не бачили і не чули симфонічного оркестру. Всього було організовано 11 турне, в яких колектив дав 274 концерти у 68 містах. Пізніше таку традицію продовжили С.Кусевицький та інші відомі диригенти.       

У Кременчуці 1900 року вперше ним була виконана «Українська симфонія», тоді ще нікому не відомого композитора, місцевого автора – М. Колачевського, що стала популярною. Диригент включав до репертуару також твори М. Лисенка, харківських композиторів – В.Сокальського і І. Рачинського, полтавців – О. Немеровського, Л. Лісовського і В. Оголевця і власні. Відкривав світу також і молодих російських композиторів.      

Особлива сторінка його життя – співпраця з аматорами, сільськими музикантами. До нього 1911 року звернулися жителі приміських сіл, що грали по слуху, з проханням допомогти їм здобути необхідні музичні знання, щоб навчитися злагоджено грати в ансамблі, що складався спочатку із 40 виконавців (21 скрипаль, чотири віолончелі і 13 гармоністів(!)). Ахшарумов їм всебічно допомагав. Так у селі Гожули оформився музичний гурток з нотною бібліотекою, де через РМТ були придбані додаткові духові і струнні інструменти, склався свій хор і солісти. Його учасники не пропускали ні одного концерту симфонічної музики, на які приходили пішки за 6-7 верст.    















Та найголовніша справа Дмитра Володимировича в Полтаві – організоване ним музичне училище, яким керував з дня його відкриття і до 1919 року, викладав у класах струнних інструментів, теорії музики, інколи – фортепіано. Багато сил віддавав студентському симфонічному оркестру, в якому грали і високопрофесійні викладачі. Оркестр був створений 1910 року, діяв на постійній основі. А в 1916 році вже дав 400-й симфонічний концерт і за цей час перетворився на першокласний колектив із 85 виконавців.      

Останнє, що встиг зробити Дмитро Ахшарумов у Полтаві – побудувати нове приміщення для музичного училища з концертним залом на 1200 місць, з чудовою акустикою в ньому і звукоізоляцією між класами. Будівництво було завершено 1916 року (тепер тут міський Палац дитячої і юнацької творчості, що розташований по вулиці Пушкіна). З весни 1917 року митець розробляв саме тут проект консерваторії, але не судилося…      

Після революції восени 1918 року одна із комісій нової влади під час перевірки віднеслася до його діяльності дуже підозріло і недовірливо, тому винесла упереджене і демагогічне рішення: Д.В.Ахшарумова було усунено із всіх посад. Ображений і розгублений 1919р. він назавжди покинув Полтаву. 

Почалися роки поневірянь: 1920 рік – робить спробу створити у Криму колектив, який назвали – Перший феодосійський симфонічний оркестр при міськнаросвіті, але проіснував він всього 10 місяців і був розпущений. Далі – знову пошуки справжньої справи. Нарешті, у 1926 році його затвердили на посаді головного диригента Воронезького оркестру. Тут йому вдалося зробити першокласний колектив (і сьогодні у Воронежі пам’ятають Ахшарумова, вважають його засновником  симфонічного оркестру).       

Але плідну трирічну роботу перервали РАПМівці (російська організація пролетарських музикантів), які вважали, що диригент занадто захоплюється класикою, цим «мотлохом», що не зрозумілий масовому слухачу. Статті в пресі, з ледь прикритим глузуванням, зробили свою справу – його було звільнено… Остання сторінка життя митця – робота в Ашхабаді в Туркменському музичному технікумі, що відкрився того ж 1929 року. Він знов з ентузіазмом взявся за справу: створює спочатку ансамбль, а потім у 1934 році і симфонічний оркестр, керує камерними ансамблями, солістами-виконавцями, вчить диригувати. Але час був страшний: 16 листопада 1937 року за наклепом  його заарештували, а 3 січня 1938 р. – митця не стало.     

Багато зробив для повернення славного імені Дмитра Ахшарумова – музикознавець і композитор Леонід Кауфман. Він зібрав численний дослідницький матеріал про митця і видав у 1971 році книгу. 2003 року образ славного Дм. Ахшарумова «ожив» у мюзиклі «Музичне диво» на сцені ПМУ ім. М.В.Лисенка, що виконав Молодіжний Музичний Театр «ПарМіКо».

Його ім’я носить Камерний оркестр обласної філармонії, а на будівлі Полтавського музичного училища є меморіальна дошка. Саме тут, в день Музики (1 жовтня) відбувся концерт, присвячений 150-річному ювілею прекрасного музиканта.