НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ

Новини

20.09.2017

Як завжди, у дні мальовничої київської осені, на старті - МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ "КИЇВ МУЗИК ФЕСТ" з вагомим номером 28. Саме стільки років столична публіка і гості нашого міста з нетерпінням чекають і  »»»



08.06.2017

В КИЄВІ РОЗПОЧАЛИСЯ КОНЦЕРТИ XХVII Міжнародного фестивалю "Музичні прем"єри сезону" »»»



27.05.2017

У ДРОГОБИЧІ ВІДБУВСЯ КОНКУРС ЮНИХ МУЗИКАНТІВ "ФРАНКОВЕ ПІДГІРЯ". У місті Дрогобич на Львівщині вдбувся ІІ Всеукраїнський конкурс юних музикантів "Франкове Підгіря". Чотири дні копіткої та цікавої роботи (29.04 - 02.05.2017 р.) підтвердили високий рівень цього змагання, його унікальну своєрідність.  »»»



21.05.2017

Своє 60-річчя відсвяткував відомий закарпатський композитор Віктор ТЕЛИЧКО. З нагоди ювілею 16 травня 2017 р. в Закарпатській обласній філармонії відбувся його авторський концерт. Талановитий ужгородець присвятив музиці більше півсторіччя, а своєю діяльністю звеличує і популяризує Закарпаття на всеукраїнському та світовому рівнях. Віктор Теличко багатогранний митець – піаніст, педагог, Голова Закарпатського осередку Національної спілки композиторів України, музично-громадський »»»



19.05.2017

Наприкінці квітня у весняній Одесі за традицією відбувся ХХІІІ Фестиваль новой музыки «2дня&2ночи». Як завжди, на ньому було багато учасників з різних країн світу від Австралії до США. Цього року провідні музичні ідеї фестивалю - це тема ПАМ"ЯТІ, присвячена двом трагічним подіям — героїчно загиблому відомому співакові, Герою України, Василю Сліпаку — учаснику першого »»»



Всі новини »

ВІДГУКИ, ВРАЖЕННЯ, РЕЦЕНЗІЇ КМФ-2014





«КРОК НАЗУСТРІЧ» або «ДЕ ТУТ ВИХІД?»




Пролунали останні відзвуки Київ Музик Фесту. 5 жовтня у концертному залі Будинку звукозапису Національної радіокомпанії України відбувся заключний Ф’южн-концерт «Крок на зустріч». Його можна порівняти зі східним десертом, що збуджує наші смакові рецептори своїм насиченим смаком та незвичним ароматом. Але замість екзотичної бакінської пахлави слухачі того вечора отримали її дешеву копію, яку відпочиваючі зазвичай купують на одеському пляжі. Звісно, «на вкус и цвет…», як то кажуть. Тому давайте розбиратися разом: кому що до смаку і хто кому товариш.


У програмі читаємо: «синтез народної, класичної та сучасної популярної музики у стилях джаз, рок, фолк, класік». Перед нами стилістика ф’южн (з англ. fusion, «сплав») у повній красі. Та чи відбувся у музиці цей «сплав», чи можливо все було зведено до штучного панібратства? Перший блок концерту був представлений джазовими обробками українських народних пісень.

Неоднозначні враження викликали твори Івана Тараненка у виконанні Академічного оркестру народної та популярної музики Національної радіокомпанії України (худ. керівник і головний диригент – Михайло Пікульський; солістка – Ніна Матвієнко. Якщо в обробках пісень «Вже сонечко в розі» та «Ой ходить сон коло вікон» композитору вдалося досягти однорідності поєднуваних інтонаційних практик: чи це коло образів – поетична картина заходу сонця, колисково-ноктюрновий колорит, чи імпровізаційність, яка є характерною для обох стилів, то в обробці «Ой плачу я, плачу» даремно було шукати повноцінного «сплетіння». Мажорне трактування глибоко ліричної, сповненої невимовної туги народної пісні йшло в розріз з вербальним текстом та його семантичним навантаженням («плачу»; «горе в світі жити»). І вийшло так, що оркестр «лабав» джаз, а на устах солістки красувалась легка, але зовсім недоречна посмішка. До речі, про вокал Ніни Матвієнко. Сумна ностальгія бере при згадці сильного, наповненого, вібруючого, соковитого голосу метреси, яка свого часу полонила серця та вуха меломанів своїм соло «Глибокий колодязь, золоті ключі» з фольк-опери «Коли цвіте папороть» Є. Станковича. Сьогодні ж вокалістці не вдалося приховати звуження робочого діапазону, послаблену подачу та, місцями, банально неточне інтонування, що в сумі не дало у повній мірі оцінити ф’южн-спробу І. Тараненка. Натомість у фортепіанній обробці «Марино, Марино» композитор, який сам же виступив у ролі співака, продемонстрував тонке відчуття сентименту народної ліричної пісні.

Цікавою сторінкою концерту стали обробки весільних пісень «Ой знесли-звезли мірку грошей на каравай», «В нас сьогодні дівеч-вечор» у виконанні Ілларії. Цікаво, що в даних композиціях на перший план вийшов саме фольклор, осяяний звучанням естрадного оркестру. Чого не можна сказати про обробку «За новою та світлицею», де імпровізаційний модус зумів об’єднати такі далекі й, водночас, близькі музичні гілки. Взаємні поступи обох сторін, що проявлялись в спокійній (не ультра-джазовій) гармонізації пісні та у вільному диханню мелодії і ритму у вокальній партії, призвели до бажаної органіки створення художнього цілого. І тоді те, що солістка бавилась з різними виконавськими манерами (народна/академічна/естрадна), можна зарахувати як ще один плюс у досягненні мета-ідеї проекту.

Неприємним сюрпризом стало поєднання фольклору та естради у композиціях «Долиною» (оркестрове аранжування Артема Рощенка) і «Кам’яна гора» (буковинська народна пісня в обробці Ілларії та Олега Скрипки; оркестрове аранжування А. Рощенка). Тут стильовою домінантною виступила «пані» естрада, а точніше – попса. Про це свідчить не лише варварська заміна строфіки на куплетність, але й характерний попсовий біт, який автоматично знищує фольклорний імпульс. А це вже аж ніяк не синтез, погодьтеся!

Наступна «солодка парочка» ф’южн-концерту – класика і естрада. Маються на увазі твори Лесі Тельнюк на вірші Оксани Забужко, а саме «Я згоряю від ніжності», «А все таки я вас любила…», «Дорога зі скла», «Новий закон Архімеда». Чуття поезії нашої видатної сучасниці видалось, як на мене, вельми правдивим, а її трактування досить оригінальним. У цьому зв’язку цілком оправданим був вибір інструментального супроводу до пісень – камерний склад у вигляді трьох віолончелей (С. Боровик, І. Пацовський, М. Римар) якнайкраще передавав суб’єктивний тон віршів. Примітно, що і на рівні тембрів було досягнуто гармонії, адже, поряд з густим звучанням віолончелей, голоси солісток – Лесі та Галі Тельнюк (альт та контральто), були близькими до тембру самої поетеси. Таке музичне прочитання поезії О. Забужко прийшлося до душі публіці, котра щедро обдаровувала сестерський дует оплесками та викриками «Браво!». Також у їхньому виконанні прозвучала світлоносна композиція Валентина Сильвестрва «Дівчатко-кленчатко» на вірші С. Тельнюка і два твори Л. Тельнюк на вірші Т. Шевченка«Подражаніє (Посажу коло хатини)» та «І мертвим, і живим…» (у супроводі оркестру з додаванням групи бандур). Останній неабияк вразив силою і масштабністю музичного вислову. Ці рядки не могли не зачепити болючий нерв нашого сьогодення:

«Подивіться на рай тихий,

На свою країну!

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну!

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля».


На цьому з естрадою не було завершено. Її бенефіс продовжили пісні І. Тараненка (автор і виконавець): «Майстер снів», «Хто відкриє ці двері», «Синій купол капели», «Сон піраміди», «Назавжди не твоя» на вірші Валентини Давиденко. Трішки джазу, трішки танго, трішки єврейського «7/40» і ось ми маємо те, що маємо. Саме в цей момент програми табличка «Вихід» на дверях зали раптом стала надзвичайно привабливою для мене та моєї колежанки... Але, що ж ми хотіли – така зараз українська естрада, а даний музичний експеримент відіграє свою важливу роль у розвитку цього напрямку музичної культури нашої країни.

Ось ми і підійшли до, можливо, найінтригуючої і найвдалішої, на мою думку, частини концерту – класика у рок-обробці. Вибрані номери з «Реквіємів» К. Сен-Санса, І.С. Баха, В. Моцарта та Дж. Верді (інтерпретація та аранжування Л. Танчіка та Д. Данова) прекрасно зазвучали у рок-версіях, запропонованих театром-хором «Gallart» (диригент і соліст – Артем Семенов). Спроби подібного симбіозу давно апробовані закордоном. Приміром, відомі рок-обробки «Lacrimosa» Моцарта такими колективами, як «Voices of Silence», «Evanescence», «Рок-синдром» та ін. Того вечору гості «Київ Музик Фесту-2014» мали змогу скуштувати український варіант цього явища. Але, все ж, для повного задоволення не вистачило, власне, світлових та сценічних спец-ефектів, які передбачені театром А. Семенова.

***

Якщо по правді, то концерт відбувся, а от ф’южн – місцями. Можливо, деяким зразкам просто не вистачило вогню для того «сплаву»… Врешті публіка прийняла цей експериментальний крок назустріч, та організаторам фесту залишається вибір – далі водити ф’южн-хороводи, чи шукати вихід з цієї ситуації.


Катерина Гончарук