НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ

Новини

20.09.2017

Як завжди, у дні мальовничої київської осені, на старті - МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ "КИЇВ МУЗИК ФЕСТ" з вагомим номером 28. Саме стільки років столична публіка і гості нашого міста з нетерпінням чекають і  »»»



08.06.2017

В КИЄВІ РОЗПОЧАЛИСЯ КОНЦЕРТИ XХVII Міжнародного фестивалю "Музичні прем"єри сезону" »»»



27.05.2017

У ДРОГОБИЧІ ВІДБУВСЯ КОНКУРС ЮНИХ МУЗИКАНТІВ "ФРАНКОВЕ ПІДГІРЯ". У місті Дрогобич на Львівщині вдбувся ІІ Всеукраїнський конкурс юних музикантів "Франкове Підгіря". Чотири дні копіткої та цікавої роботи (29.04 - 02.05.2017 р.) підтвердили високий рівень цього змагання, його унікальну своєрідність.  »»»



21.05.2017

Своє 60-річчя відсвяткував відомий закарпатський композитор Віктор ТЕЛИЧКО. З нагоди ювілею 16 травня 2017 р. в Закарпатській обласній філармонії відбувся його авторський концерт. Талановитий ужгородець присвятив музиці більше півсторіччя, а своєю діяльністю звеличує і популяризує Закарпаття на всеукраїнському та світовому рівнях. Віктор Теличко багатогранний митець – піаніст, педагог, Голова Закарпатського осередку Національної спілки композиторів України, музично-громадський »»»



19.05.2017

Наприкінці квітня у весняній Одесі за традицією відбувся ХХІІІ Фестиваль новой музыки «2дня&2ночи». Як завжди, на ньому було багато учасників з різних країн світу від Австралії до США. Цього року провідні музичні ідеї фестивалю - це тема ПАМ"ЯТІ, присвячена двом трагічним подіям — героїчно загиблому відомому співакові, Герою України, Василю Сліпаку — учаснику першого »»»



Всі новини »

ПРЕСА СТАТТІ РЕЦЕНЗІЇ



ЕФЕКТ ПОВЕРНЕННЯ В МИНУЛЕ?

Музикознавчі рефлексії на тему музики Євгена Станковича...

 

Анна Луніна 



Станкович змінив своє композиторське амплуа чи це спроба знайти себе в чомусь новому... Може це зигзаг у стилі, а може взагалі ефект повернення в минуле... Такі думки цілком могли виникнути у слухачів, знайомих з творчістю нашого видатного співвітчизника, після авторського концерту, проведеного "Київською камератою" і диригентом Валерієм Матюхіним 11 березня в концертному залі Національної Спілки композиторів України.

Інтелектуальні рефлексії цілком логічні, коли мова йде про по-справжньому оригінального автора, володіючого потужною силою магнетизму і своєю музикою стимулюючого до різних суджень, часом неоднозначних тлумачень і оцінок. Про цього композитора і його музику можна говорити довго й багато, міркувати ж над трактуванням його творів, стежити за ходом авторської думки взагалі дуже цікава і в певному сенсі захоплююча справа, тим більше, коли привід до цього відповідний.  

Авторський концерт дійсно спонукав до роздумів. Серед інших сентенцій чітко домінувала думка про "стильовий традиціоналізм" або "ефект повернення в минуле". Чому ж музика, що прозвучала на концерті, ініціювала такі роздуми, адже Євгена Станковича цінителі його мистецтва знають як автора непростої інтелектуальної музики, як маестро, що створює дуже красиву, глибинно вишукану, але разом з тим непросту музику, яка викликає не тільки естетичне задоволення, а й вимагає від слухачів співучасті, проникнення в задум кожного конкретного твору. Одним словом, музика Станковича має властивість викликати різні реакції, комусь подобатися, а комусь і ні, для когось бути цікавою і зрозумілою, а для когось надто складною, навіть, "заумною". Тому цікаво розібратися у феномені одностайно схвальної оцінки, натхненої емоційної реакції, яка спостерігалася з боку публіки на авторській імпрезі. 

По-перше, концерт був дуже компактний, невеликий за тривалістю - в одному відділенні і представлений чотирма творами останніх років, написаних в 2000-х роках. Прозвучали "Opera ructica" на вірші Бориса Олійника для баса, сопрано і оркестру, Концерт-рапсодія для труби і оркестру, "Новела" для флейти, кларнета та оркестру і "Andante amoroso" для солюючого гобою та оркестру. При цьому Концерт для труби, зовсім недавно завершений композитором, став світовою прем'єрою. Інші твори були теж несподіваними для слухачів з причин їх маловідомості і не частого виконання. Можливо, просвітницький момент послужив важливим стимулом для слухачів, адже завжди цікаво дізнатися щось нове, йти на концерт із відчуттям передчуття пізнання невідомого. По-друге, успіх концерту був забезпечений якісністю виконання музики композитора.

Витончено, тендітно, одним словом, дуже гарно "проспівав" соло гобоя Богдан Галасюк в "Andante amoroso". Злагоджена, з почуттям дуетної єдності була гра флейтистки Богдани Стельмашенко і кларнетиста Віталія Альфавіцького на тлі суперделікатного супроводу оркестру у "Новелі". Арсен ХізрієвДобре впорався зі своєю віртуозною партією ще зовсім юний трубач Арсен Хізрієв у Концерті-рапсодії для труби з оркестром. Вразив той факт, що він ще тільки студент Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, а результат вийшов настільки успішним. Напрочуд гармонійним склався дует виразного співу Тамари Ходакової та Олександра Бойка в "Operi ructica". 

Але головне, що продуманою з точки зору концепції була програма концерту, представляючи музику композитора в динаміці посилення простоти, слухацької доступності, можливо, навіть не без відтінку навмисної демократичності у послідовності "Новела", Концерт-рапсодія, "Andante amoroso" і "Opera ructica". Але не все так просто у Станковича, як може здатися на перший погляд. Навіть, здавалося б, сама проста інтонація у цього композитора наповнена надзвичайно напруженою емоційною енергетикою, зачаровуючи експресивністю і вишуканою красою, спрямованістю тривати в нескінченному серпантині звучання. Богдана СтельмашенкоА скільки дивовижної розкоші в гармонії оркестру. Більш того, будь-яка інтонація - це інтеграл, навіть сублімація жанрових формул, як у "Новелі", де є місце і для пленерної ідилії, і безтурботної медитації, але і для експресивних ламентацій, або як у Концерті-рапсодії, в якому віртуозні рулади чергуються з гімнічними декламаціями, характеристичними інтонаціями закарпатського мелосу - і все це з легким, ледь вловимим естрадним відтінком. А скільки тендітної краси і витонченості в рафінованій мелодиці "Andante amoroso", до речі, п'єси, використаної Станковичем в любовно-ліричній сцені нового балету "Володар Борисфену".  

Така музика, безумовно, не могла залишити байдужими слухачів. Вона чіпала, "чіпляла" за душу, захоплювала і вмиротворювала. Але коронним номером програми стала "Opera ructica", так би мовити, кульмінацією авторського вечора. Вона буквально підкорила своїм щедрим, задушевним мелодизмом, простотою пісенної інтонації, тональним діатонізмом гармоній. Та й композиційно вона була представлена низкою пісенних номерів. У перший момент, слухачі, мабуть, були трохи здивованими від простоти і невигадливості виразних засобів і прийомів. Композитор, немов, передбачаючи реакцію залу, своєму оперному опусу надав ще одну назву - "Сільські сцени", тим самим роз'яснюючи простоту і "безхитрісність" тематизму, форми, а, головне, стилю, що апелює до стилістики ділетанско-любительського музикування вже для нас далекої культурної епохи позаминулого століття, коли під спрощений акомпанемент розспівувалися прості, але разом з тим дуже милі, сердечні та душевні пісні-романси і солоспіви, на зразок "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю...". Цілком реально впізнавалися в оперних "сільських сценах" також інтонації пісенної культури 50-х років більш близького до нас минулого століття, тієї самої культури "авторської" пісні, прикрашеної іменами Платона Майбороди, Ігоря Шамо, Олександра Білаша. Більше того, є у творі "відсилання" до ще більш глибинного культурного зрізу, ніж асоціація зі знаками мистецтва XIX - XX століття. Яскравою емблемою в останній сцені опери, немов, прожектором, була висвітлена інтонація середньовічної секвенції "Dies irae", що є красномовним символом трагізму, причому вона була проакцентована нарочито декларативно.  

Здавалося б, сам музичний текст опери і все в ньому настільки просто. Однак у цій простоті немає примітиву, незграбності, еклектизму, одним словом, банальності, тому, що створено опус на основі неповторної вишуканості в кожній деталі загальної мелодики і гармонії, в кожному вигині форми та й взагалі втіленні квазі-стилю. Від першої до останньої ноти відчувається Станкович, його індивідуальний почерк майстра. А те, що просто, так в цьому й привабливість, адже це та простота, яка відтіняє геніальність, а, як відомо, "все геніальне - просто".   Звернення композитора до культури минулого з її побутовою романсовою або навіть до-романсовою інтонацією кінця XVIII та XIX століть, з алюзією на мелодичні лексеми "авторської" пісні середини XX століття, швидше за все, пояснюється бажанням автора в епоху сухого і вже досить линялого інтелектуалізму, "клонованого" творчого неліквіду самому зануритися і дати можливість слухачам відчути подих атмосфери одухотвореної, душевної, кардоцентрічної культури минулого, нехай трохи сентиментально наївної, але зате безпосередньої і емоційно відкритої та щирої. І цим самим нагадати про красу та естетичну слухову насолоду, яку повинна дарувати нам музика.  

Напевно, в свій час в самий розпал стильового експериментаторства таку ж потребу відчув Пауль Хіндеміт, спеціально займаючись проблемою аматорського музикування. В одному з організованих ним у 20-ті роки минулого століття фестивалів у Баден-Бадені пролунала написана ним у спрощеному стилі кантата "Фрау музика", і, що найважливіше, виконана в лісі хором селян цієї місцевості. Та що там Хіндеміт... До спрощення стилю приходили в кінцевому результаті всі великі митці. Прикладів безліч. Ось хоч би Стравінський, який в кінці свого життя після стількох запаморочливих стильових і мовних кульбітів прийшов до думки про те, що в ієрархії засобів виразності місце першорядної важливості належить саме мелодії. Однак "спрощували" себе справжні майстри ні в якому разі не спростовуючи і не відмовляючись від особистісного творчого досвіду, а як раз, навпаки, в повному озброєнні, на простоту накладаючи зрілість думки, почуття, одним словом, майстерності.  Євген СТАНКОВИЧ

Саме таким і постав на своєму авторському концерті у своїх останніх творах Станкович - простим і геніальним. А головне, що публіка змогла розпізнати цю єдність і не обійшлася з оперним опусом так, як свого часу критика з оперою-буф Стравінського - геніальною "Маврою", обізвавши її примітивною, плоскою і позбавленою смаку, її мелодизм - застарілим, а самого Стравінського - "списаним" автором, з головним і вагомим аргументом, що Стравінський більше не Стравінський. Видно, втомилися ми і від критичного снобізму, і від схоластичного поставангардизму. Знудьгувалися за красивими мелодіями, ясними гармоніями і дохідливими композиціями. Тим більше, що гра зі стилями епох минулого доречна, актуальна і модна в контексті сьогоднішньої постмодерністичної культури, тому навіть у такому "спрощеному" стильовому амплуа Станкович актуальний своєму часу. Але головний чинник успішності композитора в тому, що при будь-яких обставинах він залишається вірний самому собі - Станкович залишається Станковичем, а його музика при всіляких стильових маневрах - завжди з маркою високої якості. 


НАГОРУ