НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ

Новини

09.03.2017

Сердечно вітаємо відомого українського композитора, нашу шановану львівську колегу Богдану Фроляк з визначною подією – присудженням Національної премії України імені Тараса Шевченка! Найвищою, найпочеснішою мистецькою нагородою нашої держави композитор відзначена за твори на вірші »»»



30.12.2016

НАПРИКІНЦІ РОКУ ВІДБУЛИСЯ УРОЧИСТІ ВРУЧЕННЯ МИСТЕЦЬКИХ ПРЕМІЙ 2016 РОКУ. Премію ім. Б.М.Лятошинського отримав композитор КРИВОПУСТ Богдан Леонідович за Концерт для скрипки та симфонічного оркестру та твір »»»



29.12.2016

ПРОПОНУЄМО ПОЗНАЙОМИТИСЬ З ІНТЕРВ"Ю нашого колеги, композитора Володимира РУНЧАКА кореспонденту газети "ТИЖДЕНЬ" - "Держава має відпустити культуру від Мінкультури", щойно надрукованим в №52 »»»



28.12.2016

50 РОКІВ ПО ТОМУ. 26 грудня 2016р. у Колонному залі ім. М.Лисенка Національної філармонії України відбувся концерт-реконструкція програми, що звучала тут рівно півстоліття тому, 26 грудня 1966р., і складалась із авангардових творів західноєвропейських та українських авторів - К.Дебюссі, А.Шенберга, І.Стравинского, Л.Грабовського, В.Сильвестрова та Б.Лятошинського. Мені судилося побувати на обох концертах, тому спробую порівняти »»»



20.12.2016

НОВИНИ З РЕГІОНІВ. ФЕСТИВАЛЬ МУЗИКИ ГЕННАДІЯ САСЬКА. Ювілей як урочисте пошанування особистості є важливим елементом життя людини. Це не лише своєрідне підсумування досягнень а, звичайно, і старт нових ідей. У житті й творчості відомого українського композитора, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Премії ім. В. Косенка і Мистецької премії «Київ» ім. Артемія Веделя – Геннадія Саська 2016 рік – ювілейний. Святкові мистецькі заходи з нагоди 70-річчя від дня народження митця відбувалися 9 і 29 листопада 2016 року в Києві у Національному музеї Тараса Шевченка та Київській дитячій Академії мистецтв. Відзначення ж ювілею і вшанування композитора 15-17 листопада 2016 року стало справжньою культурною подією для кількох міст на Львівщині – Моршина, Стрия, Дрогобича і Трускавця. Цю акцію можна справедливо назвати «Фестивалем музики Геннадія Саська». Ювілейні концерти відбулися у Стрию (музична школа ім.Остапа Нижанківського),У дитячій школі мистецтв ім. Романа Савицького (Трускавець), Інституті музичного мистецтва ДДПУ ім.І.Франка та Дрогобицькому музичному коледжі ім.В.Барвінського. Під час концертів »»»



Всі новини »

ПРЕСА СТАТТІ РЕЦЕНЗІЇ



ЕФЕКТ ПОВЕРНЕННЯ В МИНУЛЕ?

Музикознавчі рефлексії на тему музики Євгена Станковича...

 

Анна Луніна 



Станкович змінив своє композиторське амплуа чи це спроба знайти себе в чомусь новому... Може це зигзаг у стилі, а може взагалі ефект повернення в минуле... Такі думки цілком могли виникнути у слухачів, знайомих з творчістю нашого видатного співвітчизника, після авторського концерту, проведеного "Київською камератою" і диригентом Валерієм Матюхіним 11 березня в концертному залі Національної Спілки композиторів України.

Інтелектуальні рефлексії цілком логічні, коли мова йде про по-справжньому оригінального автора, володіючого потужною силою магнетизму і своєю музикою стимулюючого до різних суджень, часом неоднозначних тлумачень і оцінок. Про цього композитора і його музику можна говорити довго й багато, міркувати ж над трактуванням його творів, стежити за ходом авторської думки взагалі дуже цікава і в певному сенсі захоплююча справа, тим більше, коли привід до цього відповідний.  

Авторський концерт дійсно спонукав до роздумів. Серед інших сентенцій чітко домінувала думка про "стильовий традиціоналізм" або "ефект повернення в минуле". Чому ж музика, що прозвучала на концерті, ініціювала такі роздуми, адже Євгена Станковича цінителі його мистецтва знають як автора непростої інтелектуальної музики, як маестро, що створює дуже красиву, глибинно вишукану, але разом з тим непросту музику, яка викликає не тільки естетичне задоволення, а й вимагає від слухачів співучасті, проникнення в задум кожного конкретного твору. Одним словом, музика Станковича має властивість викликати різні реакції, комусь подобатися, а комусь і ні, для когось бути цікавою і зрозумілою, а для когось надто складною, навіть, "заумною". Тому цікаво розібратися у феномені одностайно схвальної оцінки, натхненої емоційної реакції, яка спостерігалася з боку публіки на авторській імпрезі. 

По-перше, концерт був дуже компактний, невеликий за тривалістю - в одному відділенні і представлений чотирма творами останніх років, написаних в 2000-х роках. Прозвучали "Opera ructica" на вірші Бориса Олійника для баса, сопрано і оркестру, Концерт-рапсодія для труби і оркестру, "Новела" для флейти, кларнета та оркестру і "Andante amoroso" для солюючого гобою та оркестру. При цьому Концерт для труби, зовсім недавно завершений композитором, став світовою прем'єрою. Інші твори були теж несподіваними для слухачів з причин їх маловідомості і не частого виконання. Можливо, просвітницький момент послужив важливим стимулом для слухачів, адже завжди цікаво дізнатися щось нове, йти на концерт із відчуттям передчуття пізнання невідомого. По-друге, успіх концерту був забезпечений якісністю виконання музики композитора.

Витончено, тендітно, одним словом, дуже гарно "проспівав" соло гобоя Богдан Галасюк в "Andante amoroso". Злагоджена, з почуттям дуетної єдності була гра флейтистки Богдани Стельмашенко і кларнетиста Віталія Альфавіцького на тлі суперделікатного супроводу оркестру у "Новелі". Арсен ХізрієвДобре впорався зі своєю віртуозною партією ще зовсім юний трубач Арсен Хізрієв у Концерті-рапсодії для труби з оркестром. Вразив той факт, що він ще тільки студент Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, а результат вийшов настільки успішним. Напрочуд гармонійним склався дует виразного співу Тамари Ходакової та Олександра Бойка в "Operi ructica". 

Але головне, що продуманою з точки зору концепції була програма концерту, представляючи музику композитора в динаміці посилення простоти, слухацької доступності, можливо, навіть не без відтінку навмисної демократичності у послідовності "Новела", Концерт-рапсодія, "Andante amoroso" і "Opera ructica". Але не все так просто у Станковича, як може здатися на перший погляд. Навіть, здавалося б, сама проста інтонація у цього композитора наповнена надзвичайно напруженою емоційною енергетикою, зачаровуючи експресивністю і вишуканою красою, спрямованістю тривати в нескінченному серпантині звучання. Богдана СтельмашенкоА скільки дивовижної розкоші в гармонії оркестру. Більш того, будь-яка інтонація - це інтеграл, навіть сублімація жанрових формул, як у "Новелі", де є місце і для пленерної ідилії, і безтурботної медитації, але і для експресивних ламентацій, або як у Концерті-рапсодії, в якому віртуозні рулади чергуються з гімнічними декламаціями, характеристичними інтонаціями закарпатського мелосу - і все це з легким, ледь вловимим естрадним відтінком. А скільки тендітної краси і витонченості в рафінованій мелодиці "Andante amoroso", до речі, п'єси, використаної Станковичем в любовно-ліричній сцені нового балету "Володар Борисфену".  

Така музика, безумовно, не могла залишити байдужими слухачів. Вона чіпала, "чіпляла" за душу, захоплювала і вмиротворювала. Але коронним номером програми стала "Opera ructica", так би мовити, кульмінацією авторського вечора. Вона буквально підкорила своїм щедрим, задушевним мелодизмом, простотою пісенної інтонації, тональним діатонізмом гармоній. Та й композиційно вона була представлена низкою пісенних номерів. У перший момент, слухачі, мабуть, були трохи здивованими від простоти і невигадливості виразних засобів і прийомів. Композитор, немов, передбачаючи реакцію залу, своєму оперному опусу надав ще одну назву - "Сільські сцени", тим самим роз'яснюючи простоту і "безхитрісність" тематизму, форми, а, головне, стилю, що апелює до стилістики ділетанско-любительського музикування вже для нас далекої культурної епохи позаминулого століття, коли під спрощений акомпанемент розспівувалися прості, але разом з тим дуже милі, сердечні та душевні пісні-романси і солоспіви, на зразок "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю...". Цілком реально впізнавалися в оперних "сільських сценах" також інтонації пісенної культури 50-х років більш близького до нас минулого століття, тієї самої культури "авторської" пісні, прикрашеної іменами Платона Майбороди, Ігоря Шамо, Олександра Білаша. Більше того, є у творі "відсилання" до ще більш глибинного культурного зрізу, ніж асоціація зі знаками мистецтва XIX - XX століття. Яскравою емблемою в останній сцені опери, немов, прожектором, була висвітлена інтонація середньовічної секвенції "Dies irae", що є красномовним символом трагізму, причому вона була проакцентована нарочито декларативно.  

Здавалося б, сам музичний текст опери і все в ньому настільки просто. Однак у цій простоті немає примітиву, незграбності, еклектизму, одним словом, банальності, тому, що створено опус на основі неповторної вишуканості в кожній деталі загальної мелодики і гармонії, в кожному вигині форми та й взагалі втіленні квазі-стилю. Від першої до останньої ноти відчувається Станкович, його індивідуальний почерк майстра. А те, що просто, так в цьому й привабливість, адже це та простота, яка відтіняє геніальність, а, як відомо, "все геніальне - просто".   Звернення композитора до культури минулого з її побутовою романсовою або навіть до-романсовою інтонацією кінця XVIII та XIX століть, з алюзією на мелодичні лексеми "авторської" пісні середини XX століття, швидше за все, пояснюється бажанням автора в епоху сухого і вже досить линялого інтелектуалізму, "клонованого" творчого неліквіду самому зануритися і дати можливість слухачам відчути подих атмосфери одухотвореної, душевної, кардоцентрічної культури минулого, нехай трохи сентиментально наївної, але зате безпосередньої і емоційно відкритої та щирої. І цим самим нагадати про красу та естетичну слухову насолоду, яку повинна дарувати нам музика.  

Напевно, в свій час в самий розпал стильового експериментаторства таку ж потребу відчув Пауль Хіндеміт, спеціально займаючись проблемою аматорського музикування. В одному з організованих ним у 20-ті роки минулого століття фестивалів у Баден-Бадені пролунала написана ним у спрощеному стилі кантата "Фрау музика", і, що найважливіше, виконана в лісі хором селян цієї місцевості. Та що там Хіндеміт... До спрощення стилю приходили в кінцевому результаті всі великі митці. Прикладів безліч. Ось хоч би Стравінський, який в кінці свого життя після стількох запаморочливих стильових і мовних кульбітів прийшов до думки про те, що в ієрархії засобів виразності місце першорядної важливості належить саме мелодії. Однак "спрощували" себе справжні майстри ні в якому разі не спростовуючи і не відмовляючись від особистісного творчого досвіду, а як раз, навпаки, в повному озброєнні, на простоту накладаючи зрілість думки, почуття, одним словом, майстерності.  Євген СТАНКОВИЧ

Саме таким і постав на своєму авторському концерті у своїх останніх творах Станкович - простим і геніальним. А головне, що публіка змогла розпізнати цю єдність і не обійшлася з оперним опусом так, як свого часу критика з оперою-буф Стравінського - геніальною "Маврою", обізвавши її примітивною, плоскою і позбавленою смаку, її мелодизм - застарілим, а самого Стравінського - "списаним" автором, з головним і вагомим аргументом, що Стравінський більше не Стравінський. Видно, втомилися ми і від критичного снобізму, і від схоластичного поставангардизму. Знудьгувалися за красивими мелодіями, ясними гармоніями і дохідливими композиціями. Тим більше, що гра зі стилями епох минулого доречна, актуальна і модна в контексті сьогоднішньої постмодерністичної культури, тому навіть у такому "спрощеному" стильовому амплуа Станкович актуальний своєму часу. Але головний чинник успішності композитора в тому, що при будь-яких обставинах він залишається вірний самому собі - Станкович залишається Станковичем, а його музика при всіляких стильових маневрах - завжди з маркою високої якості. 


НАГОРУ