НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ

Новини

20.09.2017

Як завжди, у дні мальовничої київської осені, на старті - МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ "КИЇВ МУЗИК ФЕСТ" з вагомим номером 28. Саме стільки років столична публіка і гості нашого міста з нетерпінням чекають і  »»»



08.06.2017

В КИЄВІ РОЗПОЧАЛИСЯ КОНЦЕРТИ XХVII Міжнародного фестивалю "Музичні прем"єри сезону" »»»



27.05.2017

У ДРОГОБИЧІ ВІДБУВСЯ КОНКУРС ЮНИХ МУЗИКАНТІВ "ФРАНКОВЕ ПІДГІРЯ". У місті Дрогобич на Львівщині вдбувся ІІ Всеукраїнський конкурс юних музикантів "Франкове Підгіря". Чотири дні копіткої та цікавої роботи (29.04 - 02.05.2017 р.) підтвердили високий рівень цього змагання, його унікальну своєрідність.  »»»



21.05.2017

Своє 60-річчя відсвяткував відомий закарпатський композитор Віктор ТЕЛИЧКО. З нагоди ювілею 16 травня 2017 р. в Закарпатській обласній філармонії відбувся його авторський концерт. Талановитий ужгородець присвятив музиці більше півсторіччя, а своєю діяльністю звеличує і популяризує Закарпаття на всеукраїнському та світовому рівнях. Віктор Теличко багатогранний митець – піаніст, педагог, Голова Закарпатського осередку Національної спілки композиторів України, музично-громадський »»»



19.05.2017

Наприкінці квітня у весняній Одесі за традицією відбувся ХХІІІ Фестиваль новой музыки «2дня&2ночи». Як завжди, на ньому було багато учасників з різних країн світу від Австралії до США. Цього року провідні музичні ідеї фестивалю - це тема ПАМ"ЯТІ, присвячена двом трагічним подіям — героїчно загиблому відомому співакові, Герою України, Василю Сліпаку — учаснику першого »»»



Всі новини »

БІЛАШ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ



Спектри творчих кольорів О.Білаша



Я народився разом із весною,

Щоб все живе будить від сну...

О.Білаш. "Хорал життю" 

(збірка "Ластів'яні ноти", 1984р.)


В історії професійної музичної творчості є композитори різного "ґатунку". Твори одних, певне, назавжди залишаться надбанням вузького кола інтелектуальної еліти. Інші, навпаки, догоджають смакам широкої публіки. Найталановитіші знаходять тонкий компроміс між цими двома крайнощами. А є щасливці, кращі твори яких, ледве народившись, назавжди залишають свого автора та йдуть у самостійне життя. Саме до таких митців належить Олександр Іванович Білаш.

Про творчість та особистість Олександра Білаша було й буде сказано безліч теплих слів. Хоча, здається, слова тут вже недоречні. "Два кольори", "Ясени", "Сніг на зеленому листі", "Я жил в такие времена" та ще понад дві сотні білашевих пісенних "дітей" - давно вже не просто вокально-інструментальні твори у куплетно-строфічній формі. І не просто найпоказовіші музичні пам'ятники лірично-мажорної пісенності радянської доби. Як би пафосно це не звучало - але цими мелодіями тепер співає сучасна Україна, подібно Італії з її "Santa Licia" та "Torna Sorriente". 

Для подібного гармонійного унісону між творчістю окремого композитора та музичним "нутром" його народу мають бути дуже вагомі причини. О.Білаш - лірик за природою свого обдарування. Лірична рефлексія, висока сентиментальність у найкращому розумінні цього слова, лаконізм трагічних висловлювань, влучний психологізм - ось лише основні емоційно-образні грані його творчості. Не секрет, що саме ці ознаки найчастіше складають засадничі риси українського національного характеру.

Місце народження Олександра Білаша доволі символічне. Митець народився 6 березня 1931 року у містечку Градизьк, що на Полтавщині. Полтава має всі підстави претендувати на звання душі і серця нашої землі. Які пісні "найукраїнськіші" - полтавські, яка говірка найколоритніша - "польтавська", хто найкраща дівка на нашій театральній сцені - "Наталка-Полтавка" з п'єси полтавця ж І.Котляревського... Багато зробили для української та світової музики полтавці за народженням та за походженням: М.В.Лисенко (с.Гриньків), брати Майбороди (хутір Пелеховщина), П.І.Чайковський (його прадід, козак Петро Чайка, - родом з м.Кременчука). 

Цікаво, що Олександр Білаш починав свою музичну кар'єру як справжній народний музикант: грав, за власними словами, "не по нотах, а по весіллях" - спочатку на саморобній гармошці "на два баси і вісім голосів", згодом на акордеоні, а потім вже на баяні. Звісно, тоді ще про нотну грамоту мова не йшлася - Олександр грав - і як грав! - виключно "по слуху", як десятки поколінь народних виконавців-самоуків.

Ази професійної музичної освіти 16-річний О.Білаш отримав у Київській музичній школі для дорослих. Вчителями ж були земляки - брати Майбороди: Платон викладав теорію музики, а Георгій - гармонію. 

У творчості Платона Майбороди пісня і пісенність важить не менше, ніж для його видатного учня. Це його, Майбороди, перу належить музична емблема України - "Пісня про рушник" на слова А.Малишка, що в народній пам'яті завжди стоятиме поряд з "Двома кольорами" О.Білаша (слова Д.Павличка). І це не випадково. Рушник, що стелеться, мов життєвий шлях, червоне й чорне "мамине шиття" - всі ці вічні образи, навіки закріплені у національній свідомості, присутні в текстах обох творів. Обидві пісні - ліричні за своїм образним та інтонаційним строєм. Лірична ж пісенність найкраще втілює одвічний сум і тугу слов'янської душі, в усьому своєму багатоманітті складаючи сумарний звукообраз України. Саме ця неповторна пісенна аура, особливо сконцентрована на Полтавщині (згадаймо хоча б славетні "Віють вітри" та "Сонце низенько"), з дитинства увійшла в основу слухового досвіду і П.Майбороди, і О.Білаша. Цілком можливо, що саме творча вдача автора славетної "Пісні про рушник" (П.Майбороди) багато в чому визначила майбутній пісенний характер музи О.Білаша. 

Проте до моменту власного творчого самовизначення Білашеві довелося пройти довгий і тернистий шлях. Після музичної школи майбутній композитор вступає до Житомирського музичного училища, а згодом і до Київської консерваторії. Син колгоспного бухгалтера обрав для себе долю музиканта. А отже, мусив у неймовірно стислий строк максимально розширити свою музичну та загальну ерудицію. Він ретельно вивчав українську та російську музичну класику, жадібно читав літературу, особливо поезію (від О.Пушкіна і Т.Шевченка до А.Малишка і О.Твардовського). Безцінним було і спілкування з педагогами - цілою когортою визначних українських композиторів: М. Дремлюга (аналіз форм), К. Данькевич (інструментовка), Г. Жуковський (читання партитур), А. Свєчников (поліфонія), М. Вілінський (композиція)... Почавши свої музичні досліди "усним та безписемним" "Вальсом-гавотом на 12 колін", Олександр закінчує консерваторію симфонічною поемою "Павло Корчагін" (паралельно писалися інші твори для симфонічного оркестру - "Скерцо", "Весняна сюїта", балетна сюїта "Буратіно"). 


Тут ми змушені зупинитися. Відомо, що програмна музика є виявом романтичної концепції синтезу мистецтв, і не секрет, що саме демократичні і "зрозумілі" програмні твори були обов'язковими для будь-якого композитора радянських часів. Відкинувши всі прямі та непрямі фактори, що призвели до створення симфонічної поеми за романом М.Островського, можна констатувати: синтез музики і слова, музики і сценічної драми, музики та кіно стане основою творчого методу О.Білаша. 

В мелодії нота, як буква у слові.
Мелодія в пісні, як слово в рядку.
А пісня алмазом виблискує в мові,
А мова у музиці - травнем в садку.


Ці авторські поетичні рядки цілком можна вважати творчим кредо О.Білаша. Відомо, як довго і прискіпливо композитор шукав поетів, чиї натхненні вірші викликали б до життя новий пісенний шедевр. Не кожен поет-сучасник удостоївся честі бути "озвученим" самим Білашем. Серед них - А.Малишко, О. Підсуха, Д. Павличко, Л.Забашта, М. Ткач, І. Драч, М.Стельмах, Є.Гуцало, Б.Олійник та безліч інших авторів, як відомих, так і маловідомих, професіоналів та аматорів. Адже, за словами самого композитора: "Для мене в поезії немає авторитетів - я пишу пісні на хороші слова і для мене не має значення, хто їх автор". Звичайно, пісні та солоспіви писалися і на тексти класиків (Т.Шевченко, Л.Українка, І.Франко, О.Олесь, О.Фет, С.Єсенін та ін.). 

Проте далеко не завжди О. Білаш шукав "чужих" слів: окрім музики, іншою іпостассю його ліричної творчої душі була поезія. "Та хто ж він насправді, Олександр Білаш - більше композитор чи все ж таки поет?" - цілком резонно запитує дослідниця І.Сікорська. В період між 1977 та 2001рр. ним було створено десять поетичних збірок, серед них - "Мелодія", "Криниця", "Ластів'яні ноти", "Мамине крило та ін. Причому найбільша їх кількість - в останнє десятиріччя життя та творчості (за словами І.Сікорської, "занурення у віршотворчість ставали все частішими і частішими"). 

Коли мене вже розпинають звуки,
Коли від них аж стогне голова,
Від розпачу тоді здіймаю руки -
Прошу, щоб врятувать прийшли слова.


Музична творчість О.Білаша - це не тільки пісні та солоспіви, тобто твори "малих форм". Ще одним жанром, до якого неодноразово звертався композитор, була опера (теж, до речі, синтетичний жанр). Великих опер у їх чистому вигляді у композитора лише дві: це "Гайдамаки" за поемою Т.Шевченка (1965, лібрето В.Шевчука) та "Прапороносці" за романом О.Гончара (1985, лібрето Б.Олійника). Інші - опера-балет "Буратіно" (1988) та оперета "Чиста криниця" (1976). За словами дослідників і сучасників, те "старе-нове", що вніс О.Білаш в оперу, - це природній, невимушений, не вичавлений пресом радянських "постанов" мелодизм, що складав фундамент творчого стилю композитора. За словами Д.Гнатюка, найближчого друга та постійного виконавця творів композитора, "Білаш вніс такий мелодизм в оперу - саме те, за чим зголодніли і співаки, і слухачі" (висловлювання з приводу прем'єри "Прапороносців" у 1985р.). 

Особливий же інтерес становлять два зразки доволі рідкісного жанру моноопери: це "Балада війни" на слова І.Драча (1971) та "Сповідь білого тюльпана" за повістю Ч.Айтматова (1999). Ці твори продовжують лінію української камерної опери, що йде ще від лисенківського "Ноктюрну" (1912), розвивається у творчості К.Стеценка ("Іфігенія в Тавриді", 1911), Г.Жуковського ("Волзька балада" (1967), В.Губаренка ("Листи кохання", 1971). Водночас очевидний зв'язок з такими класичними зразками цього жанрового різновиду, як "Чекання" А.Шенберга (1909), "Людський голос" Ф.Пуленка (1959) та ін. Таким чином, "традиціоналіст" О.Білаш опиняється на самому гребні загальноєвропейських оперних новацій.

Ще одним крупним твором О.Білаша є ораторія "Вишневий вітер" на слова І.Драча "На смерть поета", присвячена Т.Шевченку (1989). Монументальна семичастинна композиція призначена для читця, трьох солістів, хору та великого симфонічного оркестру. До вокально-симфонічних творів композитора також належать кантати "Надвечірні дзвони" ("Голод-33") на слова В.Бровченка (1993) та "Поклони" на слова І.Франка (1994). Інструментальними творами яскраво концертного спрямування є Вокаліз для мецо-сопрано та симфонічного оркестру (1965) та два фортепіанні концерти (1978, 1983). У творчому доробку О.Білаша знаходимо також чудові зразки музики для дітей. Це присвячений онучці фортепіанний цикл з дев'яти п'єс "Тетянчин альбом" (2000), а також два пісенних цикли "Алфавітні усмішки" (1993) та "Пшениченька" (1997). До цієї ж сфери можна віднести цілий ряд програмних творів на сюжет улюбленої дитячої казки "Буратіно": це балетна (1963) та симфонічна (1986) сюїти, а також мюзікл 1995 року.

Мало хто з композиторів ХХ ст. не оминув принад "десятої музи", і О.Білаш - не виключення. Ним створена музика до цілого ряду кінофільмів: "Катя-Катюша", "Роман і Франческа", "Сейм виходить з берегів", "Сон", "Бур'ян", "Легендарний Севастополь", "Дума про місто", "Вир", "Небезпечна гастроль"... Навряд чи хтось зараз може пригадати фільм "Роман і Франческа". Разом з фільмом щезла і музика. Проте шедевр Білаша - пісня головного героя Романа - живе і досі. 

Отже, все-таки саме пісня є наріжним каменем у творчості композитора. Чому ж невеликий за обсягом твір - "просто" пісня - за силою свого емоційного впливу на слухача прирівнюється до частини великої симфонії? Остаточної відповіді годі й шукати. Проте спробуймо висловити свою версію.

Успіх, скажімо, оперного твору залежить від внутрішньої збалансованості цілого ряду компонентів (слова, музичного ряду, сценічної дії і т.д.). Якщо ж бодай з один із складових починає домінувати, отримуємо той же ефект, що й у випадку з "концертом у костюмах" опери-seria. Отже, пісні Білаша являють собою гармонійний синтез високопоетичного слова та прекрасної мелодії, в якій кожна інтонація тексту знаходить своє найвлучніше віддзеркалення. Мелодія є мікстом вокалізованої декламації та романсових інтонації з елементами ліричної народної пісенності. Синтез мелодії і слова поєднується найчастіше із танцювальною (переважно вальсовою) або маршевою ритмікою (наприклад, у пісні "Я жил в такие времена"), часом з опосередковано виявленим інонаціональним началом (запальні ритми у пісні "Молдаваночка"). Здійснити таке поєднання різних видів мистецтв, музичних жанрів та засобів виразності набагато простіше в масштабній площині опери чи симфонії. Образно висловлюючись, можна сказати, що О.Білаш у свої піснях майстерно "підковував блоху"... 

Ще одна унікальна риса вокальних творів О.Білаша - їх універсальність, "всеужитковість". Вони однаково доречні і в філармонійних концертах, і на широкій естраді, і - ніде правди діти - за сімейним столом. Серед виконавців пісень композитора - Д.Гнатюк, К.Огнєвий, М.Кондратюк, А.Мокренко, Ю.Гуляєв, В.Тіткін, О.Таранець та М.Ритвицький, і, звичайно, люба дружина та мати двох білашевих доньок - Лариса Іванівна Остапенко. 

Олександр Білаш прожив цікаве і бурхливе творче життя. Митець отримав "всесоюзне" (цілий ряд почесний премій та відзнак) і, що найголовніше, всенародне визнання та справжню популярність. А це вже заповітна і часто нездійсненна мрія кожної творчої людини. О.Білаш своїм життям ніби поєднав цілі покоління української творчої еліти - поетів, письменників, літераторів, композиторів, виконавців... Біографії декого з них, наприклад, Д.Павличка та Д.Гнатюка, назавжди історично пов'язані з іменем українського пісняра.

18 років свого життя (з 1976 по 1994) О.Білаш присвятив громадській діяльності на посту голови правління Київської міської організації СКУ. Здається, що навіть після власної смерті (6 травня 2003 року) композитор не полишає важливої справи свого життя - пошуку молодих талантів, на яких він завжди мав особливе інтуїтивне чуття. Адже досі існує започаткований ним фестиваль "Пісенні джерела", що відбувається щорічно у Градизьку, на малій батьківщині О.Білаша. Зараз організацією фестивалю та фондом імені О.Білаша керує молодша дочка композитора Леся Олександрівна - редактор та ведуча Національного радіо (старша дочка Оксана - викладач класу фортепіано в КССМШ імені М.В.Лисенка). 

Натхненні пісні Олександра Білаша назавжди залишаться музичними "представниками" золотої доби радянської естради. Вони й досі викликають щемливі ностальгічні спогади у людей старшого покоління. Сучасна ж попсова та хардрокова молодь вважає їх "застарілими" та "немодними". Музикознавці ж звертають замало уваги на "академічну" половину творчості видатного пісняра. Проблема історичної пам'яті актуальна в наші дні як ніколи, і стосується вона не лише Олександра Білаша. Але ж його пісні - наші культурні скарби. А скарби треба берегти. Та й відкриті вони не для всіх очей. 



Твори О.Білаша


Музично-театральні твори 

Опери: 
"Гайдамаки" (за поемою Т.Шевченка, лібр. В.Шевчука, 1965); 
"Прапороносці" (за романом О.Гончара, лібр. композитора та Б.Олійника, 1985); 
Монооопери
"Балада війни" (сл. І.Драча, 1971); 
"Оповідь білого тюльпана за повістю Ч.Айтматова, 1999); 
Дитяча опера-балет "Буратіно" (за казкою О.Толстого, лібр. композитора, 1988). 
Оперети і музичні комедії - "Чиста криниця" (лібр. В.Котляра, 1976), "Дзвони Росії" (лібр. В.Бикова і В.Неборачка

Для симфонічного оркестру

Скерцо (1959). 
Поема "Світанок над морем" (1995).
 Балетна сюїта (1960) та ін.; 
2 концерти для фп. (1982, 1983); 

Вокально-симфонічні твори

Ораторія "Вишневий вітер" (за поемою І. Драча). 
Кантати "Голод-33" (сл. В.Бровченка, 1993), "Надвечірні дзвони" (сл. В.Бровченка, 1997), "Поклони" (сл. І.Франка, 1999);
Для жіночого голосу та симф. орк. - Поема (сл. І.Драча, 1999); 

Хори 

"Сину, вже качки летять" (1967). 
"Білі лебеді" (обидва на сл. М.Ткача, 1964). 
"Лелеченьки", "Долиною туман тече" (1968, обидва на сл. Дм. Павличка). 
"Спи, маля" (сл. М.Ноеля) та ін.; 

Вокальні цикли 

"Світовий сонет" (переклад Дм. Павличка, 1986), 
"Балади" (сл. І.Драча, 1987).
Вокальні дуети, тріо, романси, пісні (понад 200) 
Популярні "Два кольори" (сл. Дм. Павличка), "Ой висока та гора" (1962), "Ясени", "Прилетіла ластівка", "Сніг на зеленому листі" (всі на сл. М.Ткача), "Цвітуть осінні тихі небеса" (сл. А.Малишка), "Істина" (сл. Б.Олійника, 1974), "Журавка" (сл. В.Юхимовича, 1975) та ін.; 

Пісні для дітей 


Музика до театральних вистав, художніх фільмів ("Роман і Франческа", "Сон" та ін.), документальних та мультиплікаційних фільмів 
Збірки поезій (10).


Література


Немирович І. Олександр Білаш. К., 1979, 2001, рос. мовою, К., 1986. Сікорська І. Дві музи-два крила. - К., 2001. 
Ткач М..Розмова про пісню// Музика, 1972, №2.
Кузик В. З пісенної криниці// Київ, правда, 1975, 11 лютого.
Гордійчук М. Пісня душі// Музика, 1981, №3.
Швачко Т. Поема про Київ// Музика, 1982, №3.
Толошняк Н. Українська моноопера// Музика, 1984, №2.
Станішевський Ю.Літературні герої на оперній сцені // Музика, 1985, №5.
Булат Т. Повернення до рідного порога // Культура і життя, 1990, 6 травня.
Ткач М. Творець ментальності // Культура і життя, 2001, №20, 6 жовтня. 


Матеріал підготувала Ярина Богданова