ВІКТОР СТЕПАНОВИЧ КОСЕНКО
23.11.1896 (Петербург) – 03.10.1938 (Київ)
Видатний український композитор, піаніст, педагог, музично-громадський діяч.
Дитячі та юнацькі роки К. пройшли у Варшаві, де навчався гри на фортепіано у проф. Юдицького і О.Михаловського, відвідував оперні вистави, концерти Ф.Бузоні, Л.Годовського, Й.Гофмана, Е.Ізаї, П.Казальса, Ф.Крейслера, інших видатних музикантів. Закінчив Петроградську консерваторію по кл. фортепіано І.Миклашевської, композиції М.Соколова. Інструментування вивчав у М.Штейнберга, диригування – у М.Черепніна, з композиції консультувався у О.Глазунова.
1918-28 – викладач фортепіано в Житомирському музичному технікумі. 1928-38 – викладач, згодом професор (1932) Київського муз.-драм. інституту (з 1934 – консерваторії).
Яскравий представник вітчизняної романтичної музики першої пол. ХХ ст., основоположник провідних жанрів української фортепіанної і камерної музики. Його „11 етюдів у формі старовинних танців”, „24 дитячі п’єси”, цикли романсів на вірші О.Пушкіна, О.Блока, М.Лермонтова, Ф.Тютчева, П.Тичини, „Класичне тріо” для скрипки, віолончелі і фортепіано, віолончельна соната, „Героїчна увертюра” і „Молдавська поема” для симфонічного оркестру увійшли до класичного надбання української музики.
Ранній період творчості К. позначений впливами музики Ф.Шопена, С.Рахманінова, О.Скрябіна. Зрілому стилю К. притаманні глибока ліричність та емоційність вислову, органічне поєднання близьких його композиторській особистості досягнень західноєвроп. та вітчизняної професійної музики, творче переосмислення національного фольклору.
Один із зачинателів української радянської музичної культури. Зокрема, у житомирський період діяльності К. згуртував навколо себе місцевих музикантів і очолив мистецьке життя міста. Створене ним камерне тріо проводило велику просвітницьку діяльність: лише в Житомирській трудові школі №7 відбулося понад 50 концертів і понад 200 виступів Косенківського тріо – у залах РМТ, на заводах, фабриках, вузах, перед військовими. Здійснив тримісячне концертне турне у робітничі райони Харкова, Донбасу, Дніпропетровська (1929-30).
У Києві плідну творчу діяльність К. також поєднував з педагогічною, виконавською і організаторською. Як виконавця і авторитетного педагога К. запрошували в журі конкурсів музикантів-виконавців до Києва, Харкова, Москви і Ленінграда. Працював з самодільними хоровими колективами заводів „Більшовик” і „Ленінська кузня”, де за його участю була створена музична школа. До 25-річчя з дня заснування цій школі було присвоєно ім’я композитора. (Нині це Київська дитяча музична школа №3 ім.В.С.Косенка).
„Однією з найцінніших рис Віктора Степанович, – писав його друг, композитор Л.Ревуцький, – було те, що він належав до митців, навколо яких створюється та мистецька атмосфера, яка є живим, важливим і дійовим стимулом для творчої молоді”. „Уроки ставали святом”, „Віктор Степанович вчив нас любити і по-справжньому розуміти музику” – так згадували К. його студенти.
У Києві, в будинку 9 по вул. М.Коцюбинського, у квартирі №4, де К. проживав останні роки свого життя, діє з 1938 на громадських засадах, з 1964 – за постановою Київської міськради меморіальний Кабінет-музей, а з 2007 Квартира-музей В.С.Косенка.
На музику В.Косенка поставлено балет „Світанкова поема” (оркестрування Л.Колодуба, лібр. В.Тимофеєва, К., 1973).
З 2001р. Національною Спілкою композиторів України та Міністерством культури і туризму заснована Премія ім. В.С.Косенка, яка щорічно вручається композиторам за видатні досягнення в галузі музичної творчості для дітей та юнацтва.
Література
Довженко В. В.С.Косенко, К., 1949;
Стецюк Р. Віктор Косенко, К., 1974;
Олійник О. Фортепіанна творчість В.С.Косенка, К., 1976;
Олійник О. В.Косенко, К., 1989;
Фільц Б. Фортепіанна творчість В.Косенка, К.1965;
Вахраньов Ю. Фортепіанні етюди В.Косенка, К., 1970;
В.С.Косенко у спогадах сучасників (упор. А.Косенко), К., 1967;
В.С.Косенко. Спогади, листи, вид.2-е, К.; 1975;
Довженко В. „Героїчна увертюра” В.С.Косенка, К., 1963;
Л.Івахненко У світі чарівної музики, К., 2007 (про Київський музей В.Косенка);
численні публікації у збірках та періодичних виданнях.
Леся Олійник