КИРИЛО ГРИГОРОВИЧ СТЕЦЕНКО
(24.05.1882 - 29.05.1922)
На шляху до формування українського музичного мистецтва
"Українська музика за останні роки придбала собі декілька щирих і талановитих адептів-композиторів. Розпочата батьком української музики М.В.Лисенком нива не залишалась без діячів; сім'я, що посіяв він, дає рослини - діяльність його має продовжувачів. Продовжувачі ці розробляють ниву української музики, ідучи кожний своїм шляхом, кожний - відповідно своїй вдачі і талантові, але в більшості сходячись в одному головному принципові, що возвістив М.В.Лисенко, - в обов'язковому націоналізмові музики" - пише в своїй статті один із таких "адептів-продовжувачів" Кирило Григорович Стеценко - український композитор, хоровий диригент, педагог, громадський діяч, музичний критик, протоієрей УАПЦ.
Життєвим кредо для нього стало творення та популяризація української культурно-музичної платформи на основі національних надбань та світової класики. Ця ідея освітлювала всі сфери діяльності Кирила Григоровича. В творчості він обирав для себе доступні, демократичні жанри, пов'язані з словом. Саме таким способом можна було привабити якомога ширше коло слухачів, зацікавити. Тому хори, обробки народних пісень, солоспіви, кантати та опери складають основну жанрову палітру композитора.
Діяльність митця припадає на початок ХХ ст. Цей період в історії України характеризується активізацією національно-визвольного руху, культурним підйомом. К.Стеценко стає його активним учасником та ініціатором. На хвилі відродження він докладає максимальних зусиль для, розпочатої М.Лисенком, просвітницької справи.
Майбутній композитор народився 24 травня 1882 р. в с. Квітки (нині Черкаської обл.) в сім'ї маляра. З дитинства помітними були його потяг до музики та малювання. У дев'ятирічному віці відбулось початкове ознайомлення з нотною грамотою та співом у хорі. Першим вчителем хлопця став дяк П.Старжевський.
Материн брат Данило Горянський - випускник Київської духовної академії, помітив мистецькі здібності Кирила і попіклувався про його вступ до Київської бурси при Софіївському соборі та художньої школи М.І.Мурашка у 1892 р. Для майбутнього композитора це стало значною подією в житті.
Київ рубежу століть характеризувався зростанням економічного, соціального та культурного життя. Музична сфера за різноманітністю мало поступалася великим європейським культурним центрам. В 90-х роках тут проходили авторські концерти П.Чайковського. На початку ХХ ст. в місті гастролювали С.Рахманінов, О.Глазунов, О.Скрябін, М.Іполітов-Іванов, С.Кусевицький, Ф.Блуменфельда Ф.Крейслер, Г.Нейгауз та багато інших видатних постатей.
Театральне життя міста також було цікавим. В літньому театрі Купецького саду відбувались виступи драматичних труп М.Садовського, М.Кропивницького, М.Старицького. З 1981 р. гастролювала російська трупа М.Соловцова. В оперному театрі ставились опери Р.Вагнера, Дж.Россіні, М.Глінки, О.Даргомижського, П.Чайковського, М.Мусорського, М.Римського-Корсакова.
Художня школа М.Мурашка, де композитор опановував живопис, в 80-90-х роках переживала період розквіту. Її керівник дбав про всебічне виховання своїх учнів, розвиток їхнього світогляду і художнього смаку. В школі викладались, окрім практичних занять, перспектива, анатомія, загальна історія мистецтв. Проводились виставки.
З 1897 р. Кирило Стеценко навчається в Київській духовній семінарії та працює помічником регента Михайлівського монастиря І.Аполлонова. Монастир мав велику нотну бібліотеку. Саме там композитор познайомився із вітчизняною хоровою класикою.
У 1899 р. Кирило Григорович знайомиться з М.Лисенком та подорожує по Україні з його капелою в якості учасника хору та помічника диригента (для капели це третя подорож). А згодом, у 1902 р. здійснює четверту концертну подорож з тим же колективом. Мабуть зайвим буде описувати наскільки важливим у формуванні поглядів молодого композитора було спілкування із класиком української музики.
В цей час він пише перші свої хорові твори: "Бурлака", "Могила", "Хваліть ім'я Господнє", "Херувимська", "Милість спокою", "Слава в вишніх Богу".
Після закінчення семінарії у 1903 р. композитор працює вчителем музики і співу в Київській церковно-учительській школі. Через рік, відчуваючи брак знань з музично-теоретичних предметів, він поступає до школи Російського музичного товариства в клас Євгена Риба (учня М.Римського-Корсакова). А після відкриття у тому ж році музично-драматичної школи ім. М.Лисенка переводиться в клас теорії та композиції до Григорія Любомирського (учень А.Аренського, С. Танєєва, М.Римського-Корсакова, А.Лядова).
Обидва навчальні заклади славились достатньо сильними та професійними педагогічними колективами, брали активну участь у концетному житті Києва.
В цей період композитор починає освоювати масштабні музичні форми. Він пише кантати "Слава Лисенку", "Рано-вранці новобранці", опери "Полонянка", "Кармелюк", хори "Прометей", "Содом" та ін.
В 1907 р. Кирило Григорович був зарештований (за, начебто, підпільну діяльність) і як наслідок - переведений на роботу до Олександрівська-Грушевського (Донецька обл.). Але незадовго за сприяння друзів він переїжджає до Білої церкви, де працює вчителем співу в місцевій гімназії.
Педагогічна діяльність супроводжувала композитора протягом всього життя. Варто відзначити, що Кирило Григорович звертав велику увагу на виховання "майбутніх носіїв культури". Він - автор шкільних пісенних збірників ("Луна", "Шкільний співаник" в 3-х частинах) та педагогічної системи, метою якої є поступове оволодіння музичної грамоти в комплексі із навиками сольного та хорового співу. На практиці його вчительська методика була не лише ефективною, але і надзвичайно цікавою: "Цю милу і симпатичну людину ми просто обожнювали. Урок він проводив так, що після дзвоника на перерву ми шкодували про його закінчення і про те, що наступний буде тільки за тиждень. Пам'ятаю, ми ходили до директриси з проханням ввести урок співу два або три рази на тиждень - згадує учениця Софія Дробинко, - Кирило Григорович учив нас розуміти будову мелодії, нюансування звука, а також художній зміст твору [...]. Сам придумував багато ігор-вправ під музику, словом, був вродженим педагогом".
В композиторській сфері помітне певне зниження творчої активності. В цей період автор займається музично-критичною діяльністю. Часто публікується в газеті "Рада", організовує (спільно з О.Коваленком) нотне видання "Кобза", співпрацює з журналом "Боян".
У 1909 р. Кирило Стеценко повертається до Києва, але не знаходить постійного місця роботи, тому перебуває на тимчасових регентських посадах, викладає в різних навчальних закладах, продовжує навчання у Г.Любомирського. В цей час композитор тісно пов'язаний з театральним життям Києва. В полі зору його критичної діяльності знаходяться постановки труп Т.Колесниченка та М.Садовського. Очевидно з цим пов'язана поява музики до ряду театральних спектаклів: "Бувальщина" (водевіль А.Велисовського), "Як ковбаса та чарка" (Водевіль М.Старицького), "Сватання на Гончарівці" (п'єса Г.Квітки-Основ'яненка).
Відсутність постійного місця роботи, а відтак матеріальні нестатки змушують переїхати композитора з сім'єю до м.Тиврова (Хмельницька обл.) у 1910 р.. Там він працює вчителем співів у місцевому духовному училищі. Тиврівська атмосфера сприяла творчій активності композитора: "Настрій увесь час бадьорий, бойовий - хочеться увесь час щось здорове, велике утворити [...], гарно тут сидіти вечерком за столом з пером в руках і писати, писати - думка думу родить, і тихо скрізь, як у раю. І коли я сяду до рояля, то згуки його ніби будять і обгортають в свої незримі сіті усе. Дім мій на горі серед лісу та парку, тоді здається мені Парнасом, до якого злітаються музи" - пише композитор до свого друга - письменника Олекси Коваленка. В Тиврові написані дитячі опери "Івасик-Телесик", "Лисичка, Котик і Півник", кантати "Єднаймося", "Шевченкові", Літургія св.Іоана Златоуста, хори, романси, обробки колядок та щедрівок.
В Тиврові композитор знайомиться із М.Леонтовичем та Я.Степовим. А у 1911 р. переїжджає до с. Голово-Русава, де працює священником. Тут продовжується його спілкуваня та дружба з М.Леонтовичем. Період "голово-русавської сплячки", як його називав К.Стеценко, (до 1917 р.) характеризується певною пасивністю композиторсько-творчої діяльності: кілька хорів, романсів, обробок, музика до драми "Про що тирса шелестіла" (сл. О. Черкасенка).
В 1917 р. Кирило Стеценко переїжджає до Києва. Він працює у "Дніпросоюзі" в музичному відділі, де займається розробленням нових освітніх проектів, активною організаційною діяльністю.
Композитор постійно піклується про створення хорових колективів (за його ініціативою були сформовані Народний хор, дві мандрівні капели, на основі яких згодом виникла капела "Думка", Перший український національний хор, за участю композитора організовувалась Республіканська капела) та їх активне концертування по містах та селах України. До репертуару зазвичай входили твори українських композиторів-сучасників: М.Лисенка, М.Леонтовича, Я.Степового, О.Кошиця та власні. Нерідко "базою" цих популяризаторських акцій був ентузіазм, натхненних керівником, учасників.
Сучасники згадують про неймовірний диригентський хист Кирила Григоровича. "Співати у Стеценка - просто насолода" - такою думкою проникнуті спогади тих, кому пощастило співпрацювати з композитором. "Диригував Стеценко дуже просто, м'яко, без усяких викрутасів і афектацій, але його великі сіро-сині очі виразно випромінювали настрої і нюанси, яких він хотів надати пісні, що виконував хор чи солісти. Співаки дивились на свого диригента і легко знаходили потрібні відтінки виконання" - згадує хорист Прохор Коваленко.
Зростає творча активність композитора. Він пише кантату "У неділеньку святую", музику до поеми "Гайдамаки", велику кількість хорів та романсів.
1920 року Кирило Стеценко здійснює подорож по Україні з Другою мандрівною капелою. А повернувшись, застає ліквідованою музично-хорову секцію. Змушений дбати про матеріальне забезпечення сім'ї, композитор переїжджає в с. Веприк, де отримує парафію. Але і тут він організовує сільський хор та виступає з ним по селах Київщини. Хоча, звичайно, митець сумує за Києвом: "Саме життя тут не будить творчості, не хвилює, не морочить, не бурлить... І дух мій же м'ятеться, вже хоче бурі, хвилювання... почуваю потребу в оточенні великого, бурхливого, повного життя міста..." - пише Кирило Стеценко в одному з листів.
Останньою значною стала робота композитора над оперою "Іфігенія в Тавриді" (за одноіменною драмою Л.Українки).
Кирило Стеценко помер 29 квітня 1922 р. в розквіті творчих сил. Все життя він відчував в собі великий творчий потенціал, але змушений був погоджуватись на ті посади, які б забезпечували матеріально його сім'ю: "...життя тягне в один бік, а душа моя прямує до свого. І в цім трагедія мого життя і діяльності, що вони мені не давали того оточення і атмосфери, котра потрібна і для якої існую я на світі".
Великі плани мав Кирило Григорович стосовно долі українського мистецтва. Більшість з них сьогодні реалізована. Але хтозна якою була б нинішня музично-освітня, виконавсько-хорова та загальнокультурна ситуація без ентузіазму та безперервної праці композитора. І в цьому його велика заслуга.