ПРЕСА, ВІДГУКИ, РЕЦЕНЗІЇ
З УКРАЇНОЮ У СЕРЦІ
Народження таланту - таїнство непостижиме: його не запрограмуєш зарані, той дар об'явиться сам, а нам лише довірено плекати його, якщо ми зуміємо вчасно розгледіти. Та за щоденними турботами це не завжди вдається. От і в родині вчителя-історика Миколи Яковчука, що працював у селі Черче неподалік від Кам'янця-Подільського, музичні здібності малого Сашка нікого не здивували: адже й батько грав на гітарі, й мати - лікарка - мала початкову музичну освіту, а вже скільки пісень знала бабуся Явдоха - й не переказати. Подільський край здавна славний своїми пісенними скарбами, на яких щедро зростало не одне покоління прекрасних музикантів, співаків, з-поміж яких у свій час особливою зіркою засяяв геніальний Микола Леонтович... Мабуть земля пісенного Поділля і визначила майбутню долю хлоп'яти: шкільний хор та духовий оркестр, у фантастичний термін - за півроку - вивчення музичних "премудрощів" у Кам'янець - Подільській музичній школі та вступ до Хмельницького музичного училища, у якому закінчив тільки три курси, бо був прийнятий до Київської консерваторії у клас композитора Анатолія Коломiйця - учня уславленого Левка Ревуцького. Юнацька жадоба до пізнання найсучасніших модерних технік письма, засвоєння новітньої музичної лексики виливалася у власній музиці, яка виказувала його пошук, ерудицію та, що особливо суттєво, ніколи не зрікалася рідного коріння.
Молодому композитору не слалася дорога квітами. Доводилося думати і про суто буттєві справи: ще студентом біля 4-х років співав у хорі оперної студії Київської консерваторії, потім працював музичним редактором на Українському радіо, чотири роки завідував музичною частиною Київського Молодого театру, не відмовлявся й від замовлень написати музику до спектаклів - "За двома зайцями", "Сватання на Гончарівці", "Три сестри"; залюбки творив для дітей - "Пригоди Аліси в країні чудес", балет "Пригоди у Смарагдовому місті"; написав біля сотні естрадних пісень. Та магістральне місце у творчості О. Яковчука завжди займають теми великого філософського й соціального звучання. І от тут постала головна проблема: тяжко втілити такий задум у реальному тексті - нотах, а ще тяжче добитися виконання такого масштабного твору на сцені. Для цього потрібні титанічні зусилля. Але Олександру це вдається. Побачила рампу сцени його опера "Незабутнє" за повістю О. Довженка, очікуємо ще побачити його народну фейєрію "Сім слів Малахія" за М. Кулішем. Вражаючим явищем нашого культурного життя стало виконання симфонії-реквієму "Тридцять третій" на вірші В. Юхимовича, написаного ще у 1990 році, де вперше пронизливо трагічно прозвучала тема Голодомору. Болить йому серце і за Чорнобилем - симфонію "Біоритми Чорнобиля" написав одразу вслід за трагічним вибухом у 1986 році.
Композитор дуже полюбляє писати вокальні твори, пов'язані із словом. Він знає - природний синтез слова і музики є найсильнішим емоційним явищем у мистецтві, воно проникне у кожну небайдужу душу, відкриту справжньому почуттю. Олександр до своїх творів відбирає поезії світової літератури - В. Шекспіра, Т. Шевченка, Г. Лорки. Разом з тим він звертається і до поезій своїх сучасників. У творчій співдружбі з І. Драчем, Д. Луценком, В. Юхимовичем, П. Осадчуком, М. Луківим, І. Малковичем, П. Перебийносом, Ю. Сердюком, Г. Чубач, В. Скомаровським, П. Мовчаном написав цікаві вокальні та вокально - симфонічні твори. А на вірші знаного археолога й поета Б. Мозолевського уклав ораторію "Скіфська пектораль". Та, створюючи власну музику, О. Яковчук ще із студентських років увесь час при першій-ліпшій нагоді, де б не бував - в Україні чи у колишній Югославії, де його наприкінці 1980-х запросили працювати до опери міста Нові Сад, - збирав і записував зразки українських народних пісень, знаюючи правдиву ціну цим прекрасним перлам духу людського. Зібрав їх понад півтори тисячі! Такий ужинок - напрочуд добра база для подальшої роботи на кілька десятиліть.
Однак ми всі живемо у жорстких реаліях сьогодення, яке мало цікавиться нашими творчими планами. Настали скрутні часи 1990-х, коли ми всі раптово стали власниками "мільйонів", за які не в змозі були прогодувати сім'ю. А коли ще троє дітей? Родина Яковчуків виїздить до Канади. Олександр разом з дружиною Надією - чудовою піаністкою, - працюють педагогами у вищих музичних закладах міста Торонта, навчають юних музикантів, серед яких є також діти і з українських родин. Олександр плекає надію широко показати канадійській аудиторії сучасну українську музику, її високий художній і композиційний рівень. Однак це здійснити досить тяжко: виконавство здебільшого обмежується аматорськими колективами і лише окремими талановитими солістами. Геніальним винятком хіба що є знаменитий оперний співак Павло Гунька. До того ж митець боляче переживає розлуку з рідним краєм, а зорієнтувавшись у цінностях заокеанського життя, він навіть формулює думку про своєрідне "етнічне гетто", у якому перебуває українська культура в Канаді. Надовго замовкає. Навколо починають говорити про "роки мовчання" композитора, хоча це, насправді було не так. Він просто не показував свої нові опуси. А вони множилися. Одна за одною народжувалися нові обробки народних пісень - з Поділля, Закарпаття, Пряшівщини. І кожна розвивалася неповторно, за своїм власним бажанням - то збираючись у стрункі акорди, то переплітаючись поліфонічним плетивом мелодій у різних голосах. І таких обробок вже стало більше 250.
Новим для митця стало звернення до сакральних текстів і написання для хору a cappella Літургії Св. Іоанна Златоустого, трьох духовних концертів, десяти Давидових псалмів. Але хто буде співати, де є хори, кращі за наші, українські? І хоча у Канаді відбулося багато концертів О. Яковчука - переважно камерних та хорових, - однак він відчував, що реалізувати себе у великих проектах можливо лише в Україні. Починаючи від 2005 року Олександр кожен рік приїздить до Києва і бере участь у відомих музичних фестивалях, його твори співають хорові колективи під орудою В. Скоромного, М. Гобдича, О. Жигуна, В. Яциняка, Л. Бухонської, Г. Горбатенко, записують на компакт - диски... 2009 року композитор назавжди повертається в Україну і починає свою педагогічну діяльність на кафедрі композиції Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського. Поневіряння по світах лише зміцнили переконання: Україна - головне джерело його натхнення, вона назавжди у його серці, без неї його музика не живе.
Ця теза й стала суттю програми авторського концерту О. Яковчука, який відбувся 21 січня 2010 року у Великому залі Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. У концерті прозвучали одинадцять обробок українських народних пісень у виконанні камерного муніципального академічного хору "Хрещатик" під орудою заслуженого артиста України Павла Струця. Слухачів полонили майстерно виконані обробки веснянок "Ми кривого танцю йдемо" та "Прийди, прийди, весно", весільної "Горіла сосна", рекрутської й інших, що завершилися звуковим феєрверком двох широко відомих авторських щедрівок.
Інструментальний доробок композитора був представлений двома великими концертами: для скрипки та для віолончелі з симфонічном оркестром. Скрипковий концерт, основною ідеєю якого є образ соборної України з прадавніх часів до сьогодення, блискуче виконала прекрасна скрипалька-віртуоз, заслужена артистка України Богдана Півненко. Виконання віолончельного концерту стало світовою прем'єрою. Він присвячений жертвам політичних репресій в Україні. Музика високого патетичного звучання, з глибоким драматизмом та образно переконлива. Твір натхненно виконала талановита віолончелістка, заслужена артистка України Анна Нужа. Партитуру обох концертів вдало інтерпретував симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України, диригент - заслужений діяч мистецтв України Володимир Шейко. Слухачі були приголомшені глибиною композиторської думки, майстерним володінням звуковою палітрою та технікою сучасного письма, наскрізною насиченістю яскраво виявленого тематизму національної природи. Коли твір закінчився, довго у залі не вщухали оплеcки.