НОВИНИ
«ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ»… МУЗИКА МИРОСЛАВА СКОРИКА В ПРОГРАМІ КОМПОЗИТОРІВ ЗАПОРІЖЖЯ – таку назву мав симфонічний концерт, що відбувся в Запорізькій філармонії 7 червня 2013 року, на якому мені пощастило бути присутньою.
Скажу відверто, з радістю й зацікавленістю прийняла запрошення колег, за творчістю яких спостерігаю не один рік. Тим більше, за повідомленнями новин сайту НСКУ знала про масштабний концерт, присвячений відкриттю Запорізького обласного осередку НСКУ, в квітні цього року в Запорізькому музичному училищі та про участь симфонічного оркестру Запорізької філармонії з творами запорожців у програмі Донецького фестивалю «Donbas Modern Music Art». І зрештою ще один симфонічний концерт! До того ж, афіша заявленого проекту обіцяла присутність поезії Івана Малковича та знакові твори Мирослава Скорика! Така творча інтенсивність гідна уваги! Сумніви відступили, я мусила неодмінно, попри спеку, зливу та відстань, познайомитись із програмою симфонічного концерту та привітати друзів!
Промислове місто зустріло сірою втомленою буденністю, а в ошатному залі обласної філармонії готувалися до СВЯТА… І дійсно, це було справжнє СВЯТО, в розумінні його прадавнього сенсу – освячення нового, прийдешнього, майбутнього. Енергетика Творіння особливого Святкового Простору єднала знайоме й незнайоме, поодиноке й всесвітнє, особисте й загальне в єдину цілісність. У плинності орієнтирів, повноті й насиченості імпульсів із багатьма центрами поступово розкривалася концепція задуму, складалася довершена драматургія проекту, творцями й співучасниками якого були композитори, виконавці та навіть слухачі.
Дивна річ, але ж концерт провокував на порівняння його з драматургією симфонічного циклу. 
Так, символічним «інтонаційним зерном» всього музичного проекту стала «Мелодія» М. Скорика. У проникливому виконанні заслуженої артистки України Б. Півненко з Запорізьким академічним симфонічним оркестром (диригент народний артист України В. Редя) вона немов «відкрила» алтарні врата, започатковуючи настання Святкового Часу. Чи ж то не була справжня Інтродукція? Але не піднесено-урочиста, а щира своєю наснагою, як голос української душі, відкритого серця.
В Першій частині концертного проекту аудиторія поринула у світ ліро-епічної сповіді скрипкового та фортепіанного Концертів Н. Боєвої (солісти – Б. Півненко, скрипка, І. Турчанінова, фортепіано). Притаманна обом опусам спорідненість із «інтонаційним зерном» Інтродукції концерту виявилася на рівні емоційної концентрації думки, напруженості вислову, динаміки образів. Трактовані як двочастинні цикли, концерти по-різному представили трактування академічного жанру. Дві частини Скрипкового концерту сприймалися як поступове, поетапне розгортання лірико-філософських роздумів, насичених багатим тематичним матеріалом, напруженим розвитком, поступово наростаючими пристрасними кульмінаціями віртуозних каденцій солістки із смисловим навантаженням у фінальній частини концерту. 
Інше вирішення проблеми циклу в Фортепіанному концерті, де наявний контраст між частинами. Так, перша частина підкорює слухача своєю молитовною сповідальністю, виразним мелодизмом, що сягає емоційної напруженості в кульмінаціях, виявляється в насиченості віртуозних пасажів і посилює пристрасність вислову. Друга частина – танок на межі життя і смерті, буття й небуття, віри й зневіри. За словами авторки, ця частина циклу створена під впливом вірша О. Олеся «А ти, Марку, грай», глибокий філософський зміст якого став і творчим імпульсом, і заповітом. Низхідна хроматична тема в загостреному синкопованому танцювальному ритмі та підкреслено жорсткій гармонізації незмінно повертається у коло варіантів. Але ж танцювальність тут межує з болем страждання! Можливо, через поєднання різних жанрових полюсів, поєднання, як і в житті, радості й страждання, автором усвідомлюється тягар власної відповідальності за долю майбутнього, власної співучасті в проекції майбуття. І цей тягар виявляється можливим для подолання, бо з особливою гостротою відчувається новий приплив радості, впевненості у власних силах у заключній коді.
Функцію народно-жанрового Скерцо в загальній драматургії концертного проекту гідно представляла вокально-симфонічна сюїта «Святкові барви» на тексти українських пісень Г. Хазової з талановитою солісткою С. Ремжиною (сопрано). Пропонуючи слухачам свій «переспів» укорінених в народній свідомості традицій, кожна з семи частин циклу виблискувала багатобарвним тембровим та інтонаційним буянням, даруючи присутнім відчуття причетності до процесу ТВОРЕННЯ СВЯТА! 
Навіть несподівані для авторки дотепні театралізовані доповнення солістки сприймалися цілком органічно й виправдовувались імпровізаційною стихією народного святкування. Мимоволі напрошувалися паралелі з прочитанням прадавнього слов’янського святкового обрядового кола у Л. Дичко, І. Стравінського. Проте, аж ніяк не запозичення, а суто власне бачення, точніше власне поінтонування та «програвання», пропущення крізь неповторне індивідуальне звуковідчуття! Не дарма цей твір вже має доволі широку географію виконання не тільки в Україні, а й за кордоном.
Очікувалось, що й наступні «Імітації» для струнного оркестру Д. Савенка здивують несподіваними жанровими або ж стилістичними експериментами. Проте, талановитий майстер аранжування, автор низки творів для етнічних інструментів –української бандури, парагвайської арфи, маримби, рідкісних різновидів гітари, цього разу представив суто конструктивно-технічну композицію. Адже, поліфонічне плетиво тематичних ліній так нагадувало візерунки оркестрової вишиванки. Можливо, то ескіз майбутнього твору?
Що ж до загальної композиції концерту, твір Д. Савенка був потрібний як Інтермецо, що готувало ліричний центр всього проекту – Старосвітську баладу на вірші І. Малковича «Із янголом на плечі» Н. Боєвої. Цей, без сумніву, особливий твір у творчому доробку композиторки, сприймається як монолог самої мисткині, людини з чистим серцем, глибокими й справжніми почуттями та по-дитячому відкритим і щирим світосприйняттям. Це вона, як і ліричний герой поезії І. Малковича, обирає для себе непрості шляхи пошуків і долання перешкод. Це вона благає: «Янголе, не впадь с плеча». І це вона, немов той самий Янгол-охоронець, всім своїм життям, вчинками, думками боронить світ навколо від мороку та кривди. Сповідальність і глибока духовна наснага цього монологу споріднена із драматичними вокальними поемами М. Лисенка, К. Стеценка, В. Кирейка та водночас позначена виключною індивідуальністю, що надзвичайно проникливо змогла донести своїм виконанням С. Ремжина.
На завершення проекту, його Фіналом, цілком виправдано було обрано прем’єру «Чотирьох характерних п’єс» для саксофону, фортепіано та струнного оркестру Д. Савенка, представлених віртуозним столичним солістом, заслуженим артистом України О. Рукомойніковим з оркестром обласної філармонії. Побудований за принципом джазової сюїти, твір став своєрідним жанровим узагальненням всього концертного проекту. Адже в контрастному зіставленні тут предстали мрійливий пейзаж, жартівлива замальовка, ліричний монолог оксамитового саксофону та ейфорія ТВОРЕННЯ МУЗИЧНОГО СВЯТА. Феєрична енергія со-Творіння святковості поєднала виконавців і слухачів. Тож цілком закономірним став Епілог – привітання, побажання, квіти, подяки… 
На особливі слова вдячності і пошани заслуговує господар Музичного Свята – Народний артист України диригент Вячеслав Редя. Його емоційна енергетика запалювала натхненням оркестр і вела за собою публіку. Добре знаний в Україні як зацікавлений, один із перших інтерпретаторів творів запорізьких композиторів, він завжди виявляє здатність передати особливості стилістики кожного з авторів, рельєфно вибудувати архітектоніку музичного твору і, навіть, драматургію всього концерту. Тож і цього разу ефектно складену програму святкового концерту Майстер та його колеги поклали на вівтар відданого служіння Музиці.
Переконана в тому, що майбутній шлях Запорізького осередку НСКУ, маючи такий творчий потенціал, щиру підтримку широкого кола друзів, а головне – спільну жагу ТВОРЧОСТІ, – здолає всі перешкоди. Торує шлях той, хто йде. Легкої ходи бажаю шановним колегам, міцної підтримки друзів - музикантів, уважних та вдячних слухачів і Благословенної іскри натхнення.