ПРЕСА, С Т А Т Т І, РЕЦЕНЗІЇ
Шедевр Станковича у Дніпропетровську
Наймолодший у країні оперний театр стає лідером
сучасного національного музично-сценічного мистецтва
Леся ОЛІЙНИК,
мистецтвознавець,
Дніпропетровськ — Київ
У наш час гострих дискусій про національну історію — мистецтво у своїх кращих зразках являє сучасникам духовну правду і скарб давнього минулого нашого народу. Серед таких музичних зразків — історичні балети сучасного класика української музики Євгена Станковича «Володар Борисфену», «Ольга», «Вікінги», його вокально-симфонічний твір «Слово о Полку Ігоревім». Серед них — і дві останні прем’єри Дніпропетровського оперного театру за творами Станковича «Княгиня Ольга» і «Колиска життя». Обидва спектаклі є, беззаперечно, важливими подіями культурного життя України, а наймолодший у країні оперний (поки що єдиний із шести без статусу «національний») стає лідером сучасного національного музично-сценічного мистецтва.
...33 РОКИ ТОМУ
Так, саме 33 роки тому в музичному мистецтві виник твір, який мав би змінити усталені норми оперного жанру і стати візитною карткою сучасної української культури. Цей твір — фольк-опера «Коли цвіте папороть», її автор — молодий на той час композитор Євген Станкович. Його новаторська партитура поєднала симфонічний оркестр, збагачений народним інструментарієм, зі співом народного хору та унікальним (не оперним) голосом Ніни Матвієнко, а стародавній автентичний фольклор — думи, історичні, обрядові пісні — зазвучав у авангардних шатах професійної музики ХХ століття.
33 роки тому українська культура мала всі підстави вийти у світовий музичний простір. Адже твір був замовлений французькою концертною фірмою «Алітепа» для всесвітньої виставки у Парижі. Його показ для французьких фахівців мав відбутись у палаці «Україна». Величезна кількість бажаючих очікувала прем’єру як подію, що нагадувала першу демонстрацію стрічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Але за кілька годин до початку з найвищого партійного кабінету УРСР надійшла команда заборонити показ спектаклю. Після цього дивним чином почали зникати унікальні декорації — мистецьке чудо геніального художника Євгена Лисика, раритетні костюми, які збиралися по скринях старосельців. Згодом виявилося, що і декорації, і костюми (за вказівкою з тої ж «гори») були засипані хімічним порошком, який перетворив їх на прах!
Ось що згадує композитор Євген Станкович: «Їх, владу, лякали речі абсурдні. Наприклад, мені говорили, що пісня «Ой, морозе, морозенку» присвячена Морозу Валентину (дисиденту. — Л.О.), а я навіть на той час про нього й не чув. А пісні цій півтора століття! Отакі були нісенітниці. Тоді саме національні ідеї зустрічали постійний опір з боку імперських структур Радянського Союзу. Очевидно, усі ці речі разом вели до того, що прем’єру заборонили». У широкий світ із цієї опери вийшла лише пісня «Глибокий колодязю», за яку композитор отримав найвищу відзнаку на міжнародному радіоконкурсі ЮНЕСКО.
У роки незалежної України звучали окремі фрагменти твору, завдяки камерному хору «Київ» і Національному народному хору імені Г. Верьовки (саме для цього хору композитор писав свій твір). Вийшов також компакт-диск із записом купальських сцен у виконанні хору «Київ». Проте на театральну сцену фольк-опера Є.Станковича так і не потрапила, залишаючись невідомою для слухачів. На щастя, збереглися авторська партитура і робочий запис, зроблений на весні 1978 року під час репетиції.
33 РОКИ ПО ТОМУ...
І от цей запис потрапив до талановитого балетмейстера-постановника Олега Ніколаєва. Випускник Саратовського хореографічного училища та ГИТИСа, колишній прем’єр Дніпропетровської балетної трупи, нині заслужений артист України, Ніколаєв повернувся в Україну з Росії, де успішно працював упродовж 15 років. Уже за перші два роки праці у Дніпропетровську він встиг створити авторський театр, і глядачі почали ходити «на Ніколаєва». Серед його останніх спектаклів — хореографічна легенда «Княгиня Ольга» Є.Станковича. Вражений, як зізнався Олег Вікторович, він закохався у цю музику й вирішив будь-що втілити на сцені фольк-оперу «Коли цвіте папороть», яку вважає «одним з найбільших явищ світової музики ХХ століття».
За власним лібрето Олег Ніколаєв перемонтував музичний матеріал оригіналу (деякі частини вилучив) і значно наблизив його до балетного спектаклю, жанр якого визначив як «фольклорне дійство за участю балету, хору, солістів та оркестру». Твір отримав нову назву-символ — «Колиска життя». Майстер балетного мистецтва, О.Ніколаєв створює сценічні персонажі (головні з них Козачка і Козак) засобами хореографії, розвиваючи творчу ідею композитора: лексика модерного балету ґрунтується на основі народних танців.
Найбільшою складністю виявилось саме те, чим вражав задум Є.Станковича: поєднати на оперній сцені, здавалося б, несумісне — симфонічний оркестр і народний хор. В оперному мистецтві подібне — незвичний експеримент, який вимагає від виконавців копіткої, зацікавленої роботи. Композитору довелося змінювати теситуру хорових партій, а перед хормейстером-постановником (Максим Лисогор) і співаками хору стояло завдання максимально наблизити академічний спів до специфіки звучання народних голосів. (Те ж саме стосується співу солістів). Час покаже, наскільки переконливим виявиться художній результат. Оркестр театру (диригент-постановник Юрій Пороховник) ще раз переконав, що йому під силу найскладніші сучасні партитури.
Увесь спектакль сприймається як фольклорно-романтичне багатобарвне полотно-диптих. Його художня символіка несе ідею неперервності людського буття і збереження родовідних коренів. Перша частина диптиха («У нашім раї на Землі») відтворює дзвінкоголосі колористичні картини купальських свят і вечорниць, весільного обряду та ярмаркового гуляння, праці в кузні та козацьких забав. Різкий контраст складає друга частина диптиха («На краю життя»), яка відтворює драматичні сцени козацької історії, «помсти за поневолення і приниження, за право відстояти віру і святі звичаї предків» (у лібрето використані тексти Т. Шевченка, М. Гоголя, Л. Костенко, В.Шевцова). 
Саме тут звучить згадувана трагічна пісня «Ой, морозе, морозенку». Вивчаючи фольклорні джерела твору, Олег Ніколаєв дослідив, що ця пісня складена в 1836 році про полковника Запорізької Січі Морозенка і що під його проводом козаки здобули перемогу в семи битвах з татарськими, турецькими, польськими військами. Запорізький полковник, виявляється, був високоосвіченою людиною: закінчив університет у Сорбонні, володів чотирма іноземними мовами.
Гармонічну цілісність музики й хореографії, які поєднують традиції та сучасну мову, тонко відчула талановита молода художниця Дарія Біла. . Її сценографія побудована на художніх символах: оздоблені рушниками конструкції, що утворюють над сценою рухливі гострі кути, символізують дах як оберіг дому, родини, вітчизни і, водночас, нагадують пташиний клин, що лине у простір неба. Картини козацьких битв посилені зображенням схилених, понівечених храмів. Ще одна художня метафора — на заднику сцени: світове Древо Життя художниця зобразила подібно до квіткових орнаментів петриківських розписів. Костюми не копіюють, а узагальнюють етнічні зразки через графічні візерунки, кольори, фактуру тканини.
Провідною сценографічною метафорою є в спектаклі образ «колиски життя», який несе різні смисли: у плетеній корзині-колисці заколисують дитинку, у ній же ховають молоду жінку (колиска-труна), колиски піднімаються над полем битви як символ захисту майбутнього і опускаються як знак продовження життя. Вражаючим пластичним і художнім образом є фігури молодих жінок, які шукають серед загиблих своїх чоловіків і наречених. У якийсь момент ці фігури накриває велика шовкова китайка, створюючи силуети могил. Як реквієм звучить у цій трагічній картині відома пісня «Глибокий колодязю»...
P.S. Можливо, є певна закономірність у тому, що «Цвіт папороті» Євгена Станковича побачив світ саме на тій землі, де народилися давні народні мелодії, звідки почали свій шлях козацькі думи й героїчні пісні, збережені композитором для нас і наступних поколінь як безцінний духовний скарб.