ПРЕСА СТАТТІ РЕЦЕНЗИИ
БАРБІВСЬКА КОЛЯДА: обряд-свято на сцені Філармонії
Ганна Луніна
"Земля гуде метафорою..." Цей мандельштамовський рядок якось сам собою сплив у пам'яті на прем'єрі нового твору Ганни Гаврилець - ораторії "Барбівська коляда", що відбулася 17 січня в Національній філармонії України. Це була нестандартна імпреза у всіх сенсах.
По-перше, - не просто концертне виконання опусу в рамках традиції репрезентації великоформатних хорових добутків, а грандіозно барвистий показ, різдвяна театралізована вистава, феєричне дійство, присвячене до новорічно-різдв'яних свят і розігране на академічній сцені за законами колективно-обрядового театру. По-друге, це дійство для змішаного хору, дитячих хорів, солістів, ударних і народних інструментів, виконане під керуванням народного артиста України Євгена Савчука, своєю сценічною ефектністю, яркою візуальною образністю приголомшило глядачів-слухачів. 
Сила емоційно-естетичного впливу була вражаючою, надзвичайною. Можу стверджувати, що музика й виконання "зачепили" кожного із присутніх, що було видно по збуджено радісній емоційній реакції і відгуках. Зал наприкінці вибухнув оваціями й оплесками на честь автора й артистів, довго не відпускаючи їх зі сцени. Ще б пак... Прем'єра занурила всіх у стихію пісні - святкової, новорічної, різдвяної, у вир колядок і щедрівок, а що таке пісня, як не міф у мініатюрі, як не макрокосм у малій формі, як не вишукана поетична метафора...
На перший погляд, доволі загадковою здається назва опусу - "Барбівська коляда", насправді ж, така назва має певне тлумачення. Стимулом до створення ораторії послужили народні пісні, що розспівуються під час новорічних свят у селі Барбівці (нині Брусниця), що розташоване на Буковині, на правому березі ріки Черемош. Це рідне село Євгена Савчука - організатора концертного свята, в якому, як і в інших західноукраїнських селах, живуть народні вмільці, практично всі жителі без винятку схильні до художнього промислу, і, головне, - на повну силу культивуються народі обрядові традиції не як якийсь рудимент, а як по-справжньому жива, чи ледве не первозданна культура.
Шістнадцять народних пісенних мелодій, записаних корінною жителькою села Тетяною Євстафієвич від своїх односільчан і єю ж літературно відредагованих, лягли в основу святкового "новорічного" опусу. Колядки, щедрівки, різдвяні канти, ліричні пісні, а потім знову щедрівки й колядки - от у такий мозаїчний коловорот були залучені глядачі-слухачі ораторії, хоча й ораторією "Барбівську коляду" назвати досить складно, адже в ній немає, як у класичній моделі жанру, наскрізного сюжетного розвитку, зате є строкатий калейдоскоп популярних народних пісень - "Коза", "Маланка", "Нова радість стала", "З Різдвом Христовим", "Разом колядуймо", "Бог Предвічний", "Ой, що то за Вифлеєм"...
Однак звести "сюжет" ораторії до шаблонового перерахування відомих наспівів було б антихудожнім блюзнірством. Ганна Гаврилець, скориставшись знайомими пісенними темами, на найвищому професійному рівні відтворила кожний пісенний номер, перетворивши його в окремий, самостійний "сюжетний", а, головне, індивідуально авторський опус. Композитор саме створила, а не просто красиво й зі смаком "вокально" інструментувала пісні, не просто запропонувала їхню авторську обробку. Наспів кожного із шістнадцяти номерів послужив лише відправним моментом, а далі набували чинності закони творчого чаклування, так би мовити, "алхімія" перевтілення, "переплавлення" пісенної теми в повноцінний музичний опус. Тому настільки неповторні, індивідуальні композиції ораторії, адже для кожної авторкою продумано своєрідне обрамлення у вигляді фактурно-структурної й образно-музичної форми. Куплетні рядки одних пісень чергувалися з "варіаціями" інших або з наскрізними, "відкритими" мелострофами третіх. У цілому з пісень склалася монументально-барвиста різнокольорова звукова фреска й вибудувалася концепція твору, сюжетна фабула якого - свято, поздоровлення, побажання у формі щедрування й колядування новорічного благополуччя, здоров'я й щастя з ремінісцентними алюзіями про народження Христа-Спасителя.
Сказати, що "Барбівська коляда" у Ганни Гаврилець вийшла просто цікавою, оригінальною, своєрідною, значить, нічого не сказати. Вона вражаюче гарна й при цьому без усілякої звукової вигадливості, надмірності, спецефектів. У ній уособлена та простота, що граничить із такою категорією, яка не потребує взагалі роз'яснення. Це Краса без усіляких коментарів: все просто, ясно, чудово, тому й красиво. Тонке почуття міри, відчуття народно-автентичного стилю, уроджений смак і знання народної пісні допомогли композиторці передати й відтворити національно терпкий звуковий колорит вокальної поліфонії й народного інструментарію, причому справжнього, а не імітованого. Передзвін дзвіночків, удар хлиста, гул-"дзижчання" дримби - усе було на своєму місці, у потрібний момент, як певна звукова деталь або кольоровий відтінок.
А як же "Барбівська коляда" була розіграна на сцені?.. Тому, хто був присутній на прем'єрі, не варто навіть читати які-небудь рецензії, адже ніякі описи, навіть самі захоплені й красномовні, не зрівняються з візуальним враженням від побаченого. Тим же, кому не вдалося побувати на концерті, важко буде за допомогою вербальної канви представити, а головне, відчути атмосферу святкового дійства. Будь-які слова безсилі, але спробувати описати все-таки можна... 
Глядачі-слухачі спостерігали дійсний новорічно-різдв'яний обряд. Сценічне дійство було композиційно вибудувано за правилами народного обрядового театру, коли всі учасники, а їх було досить багато - змішаний хор (капела "Думка"), дитячі колективи, ансамбль ударних інструментів "Арс нова" - розташувалися на сцені й перебували на ній від початку й до кінця видовища. Всі артисти без винятку були в гарних писаних національних костюмах-вишиванках і серед них не було головних і другорядних акторів: всі були головними. Алгоритмічні правила народно-обрядового видовища було дотримано також і в тім, що в якийсь момент одні герої, допустимо чоловічий, жіночий або дитячий хор, ставали головними персонажами, інші ж учасники не залишали сцену, вони просто виконували роль споглядальників.
Вся сценічна композиція була продумана до дрібних деталей. Під кожну пісню вибудовувалася своя мізансцена, при цьому все відбувалося швидко, злагоджено, організовано, одним словом, - віртуозно. То змішаний хоровий масив розпадався на окремі групи, звільняючи центральну частину сцени для виходу дитячого хору, то, за принципом розсувних куліс, жіночий хор розміщався по бічних сторонах, таким чином, обрамляючи чоловічий колектив. У певний момент на сцені з'явився ансамбль троїстих музик, віртуозно зігравши на скрипці, сопілці, бубні й цимбалах блискучий інструментальний номер. На сцену вибігала дітвора, викрикуючи в зал поздоровлення з Новим роком, з Різдвом, з Василем, з Йорданом. Святкові побажання скандувалися й всією хоровою масою. Одним словом, артисти поздоровляли слухачів з новорічними святами, тим більше, що й сама прем'єра відбулася саме в новорічно-різдв'яні дні, напередодні Святого Водохрещення. Все обрядове дійство пройшло під дзвоновий супровід. Особливо яскравим і потужним передзвін був на початку і наприкінці вистави. Оплески слухачів після кожного пісенного номеру теж вносили певну лепту у відтворення сценічного видовища, бо перетворювали кожну пісню на окрему "сюжетну" сценку. Навіть нетерпляче очікування слухачами початку концерту, який розпочався після двадцятихвилинної затримки, теж набувало певного сенсу, бо мабуть саме так нетерпляче мешканці сіл, в яких живе і процвітає традиція народних новорічних свят, очікують у свої домівки прихід ряджених, колядувальників і щедрувальників.
Серед до божевілля обридлої шоу-попси, низькопробної й примітивної маскультури, з одного боку, і "заумних", але при цьому доволі безликих сучасних "інтелектуальних" екзерсисів, з іншого боку, "Барбівська коляда" Ганни Гаврилець сприймалася як живлющий ковток чистої води. У ній авторка передала не тільки дух національної народно-обрядової традиції, красу українського мелосу, але також атмосферу первозданності - основи нашої культури, ментальну звукомодель і душу української пісні. Більш за все вражає той факт, що це вдалося на прикладі пісень тільки одного невеличкого українського села, а їх у нас скільки... Безліч... І в цьому сенсі сама композиторка дуже ясно в стислій програмі виклала суть і образну концепцію свого твору: "Як у маленькій краплині води закладена модель світового океану, так і в традиціях одного села віддзеркалена краса й велич культури цілого народу. Цей феномен спостерігаємо на прикладі одного буковинського села, у якому сфокусована потужна творча енергія, яка своєю цілющою силою спроможна живити дух мільйонів людей".
"Барбівська коляда" - жива озвучена метафора народної української пісні. Здається, що саме до такої музики, як ця ораторія, підходять слова нашого видатного співвітчизника М. В. Гоголя, як найбільш влучна характеристика: "У малоросійських піснях музика злилася з життям - звуки її такі живі, що, здається, що не звучать, а говорять: говорять словами, вимовляють мовою, і кожне слово цієї яскравої мови проходить душу". Що ж, українська пісня живуча, невмируща, а український народ по достоїнству вважається одним із самих співучих у світі.
Отже, колядуємо, щедруємо...З Новим роком, Різдвом Христовим, Василем, Йорданом...
Матеріал надано журналом "Музика"
Фото - Роман Ратушняк
Міні-інтерв"ю з композитором Ганною Гаврилець
Ганна Олексіївна, прем'єрне виконання ораторії "Барбівська коляда" відбулося тільки в Києві?
Так, але, можливо, що Євген Савчук у наступному році захоче її показати і в інших містах України.
Чи не планується випуск диска, адже такий твір обов'язково має бути зафіксованим і поширеним серед слухачів?
Твір на концерті записувався, так що, швидше за все, диск буде випущено.
"Барбівська коляда" - твір сезонно-календарний, приурочений до новорічно-різдв'яної тематики. Чи немає побоювання, що він стане свого роду одноразовою акцією, тобто не стане репертуарним?
Певні побоювання з цього приводу, звичайно ж, є, хоча я думаю, що окремі фрагменти ораторії можуть звучати самостійно, без прив'язки до зимового календаря. Хоча, ораторія, на мій погляд, може звучати в будь-який час року, адже "великодні" твори різних композиторів звучать у концертах незалежно від свята Великодня. Так що, сподіваюся, що мій твір не загубиться, а буде звучати в концертах різних хорових колективів.
"Барбівська коляда" написана суто для академічної сцени чи можливе її виконання в побутових умовах, так би мовити, в умовах "етнічного театру"?
"Барбівську коляду" я писала для академічної сцени в розрахунку на академічний хоровий колектив. У виконання можна привносити етнічний елемент, але тільки дозовано, інакше можна "переграти". "Барбівська коляда" - це гра на межі академічного та народно-етнічного.
Таке органічне відчуття української пісні у вас сформувалося завдяки чималому досвіду обробок народних пісень, вивченню пісенних пісенних збірок чи це вроджене почуття пісні? Може всі чинники в сукупності?
Швидше за все, що все разом - досвід, вроджене відчуття пісні, вивчення пісенних збірок. Євген Савчук звернувся саме до мене із замовленням на цей твір, тому як ми з ним земляки, а значить, однаково відчуваємо українську пісню певного регіону. Він - з Чернівецької області, я - з Івано-Франківської. Це єдиний регіон. Ми добре знаємо традиції нашого краю, тому однаково чуємо і відчуваємо українську пісню.
Ви продумували драматургію компонування пісень в єдиний цикл?
Безумовно. По-перше, драматургія ораторії заснована на календарному циклі: спочатку йде релігійно-канонічний пісенний блок, потім пісні, приурочені до Маланки, Василя і Йордану. По-друге, контрастний принцип об'єднує всі пісні в єдиний твір. Швидкі пісні змінюються повільними, архаїчні - більш традиційно популярними. В ораторії присутній також динамічний і тональний контраст.
А чому "Барбівська коляда" жанрово позначена як ораторія, адже це, швидше, дійство?
Абсолютно вірно, жанрове визначення її як ораторії було запропоновано не мною, а Савчуком ще задовго до написання твору, тобто тоді, коли вона була тільки в проекті. Потім назва "ораторія" за цим твором так і закріпилася. Як ораторія "Барбівська коляда" була позначена на концертних афішах. Але, повторюю, це не моя назва. Я вважаю, що "Барбівську коляду" слід позначати як фольк-концерт.
Як довго ви писали твір?
Дуже швидко, буквально за два місяці.
Зараз щось пишете в хоровому жанрі?
Ні, після настільки інтенсивної роботи я відпочиваю, а відпочинок мій зазвичай супроводжується радикальною переорієнтацією в іншу жанрову сферу. Зараз є думки написати твір для камерного оркестру.