Тамара Невінчана

“Два дні й дві ночі нової музики”. Глави з фестивального роману

 Чи любите ви музичні фестивалі так, як люблю їх я? А надто, коли вони розквітають навесні, у незбагненному місті Одеса і мають заворожуючу назву “Два дні й дві ночі нової музики”. В цій назві всі слова – ключові, і це можна довести логічними екзерсисами з 15-річної історії фестивалю. Однак сьогодні сфокусуємо увагу на слові “нова”, адже хіба не у вічній новизні і непередбачуваності світу занурена основна інтрига життя? 

Засновники і автори фестивалю Кармела Цепколенко, Бернгард Вульф, Олександр Перепелиця задумували його як єдиний твір, своєрідний музичний роман з дотриманням відповідних законів жанру – з передмовою-прелюдією, експозицією-зав”язкою, розвитком, кульмінацією, фіналом, кодою, епілогом. Кожного року виходить новий роман з цієї серії – своєрідної “жизни замечательных идей”. І кожний рік ми з нетерпінням чекаємо, коли зможемо прочитати його нові глави, оцінити несподівані повороти сюжету та нових героїв. 

В цьому році новим було значне розширення прелюдійної частини загального концепту, і вперше цілий день фестивального простору, 22 квітня, присвячено одній яскравій особистості – Мирославу Скорику. В концерті його камерної музики блиснув бездоганний і вельми темпераментний дует – Лідія Шутко (скрипка) та Олександр Козаренко (фортепіано), з захопленням зустрінуті студентською аудиторією Одеської музичної академії.

Взагалі цей день одесити назвали “ потужним львівським десантом”, тому що ввечері розкішний зал Одеської філармонії був “окупований” великим оркестром Оперної студії Львівської національної музичної академії на чолі з її ректором Ігорем Пилатюком та його п”ятьма вихованцями – молодими скрипалями Марією Ткачук, Оксаною Гаргай, Василем Заціхою, Мартою Бурою та Назарієм Пилатюком. Вперше в Одесі прозвучали п”ять концертів для скрипки з оркестром М.Скорика, і прискіплива одеська публіка, якщо продовжити військову термінологію, “здалася без бою”. Адже не можна було не піддатися силі цієї музики, в якій вмістилося ціле людське життя в буремному вируванні історії. І композитор, і виконавці, які вклали у це виконання дуже багато душі і високої майстерності, сповна відчули на собі теплоту і вдячність одеситів.

Експеримент, як то кажуть, вдався, і організатори фестивалю, за нашою інформацією, мають намір розвинути цей новий проект (з присвятою дня одній яскравій світовій особистості) в наступних фестивалях.

До речі, масована задіяність у концертних програмах різних оркестрових колективів – це також нова складова мистецької палітри фестивалю. В цьому році їх було чотири – крім Львівського, ще Національний Одеський, що також виступив у Прелюдіях фестивалю, а далі – Польський оркестр “Sinfonia Iuventus” з двома програмами та Камерний оркестр Одеської філармонії. Тобто два дебютанти (Львівський і Польський) і два вже апробовані у програмах фестивалю одеські колективи. 

На жаль, нинішній виступ (23 квітня) Одеського Національного філармонійного оркестру під орудою Хобарта Ерла (на відміну від тріумфального минулорічного з “Весною священою” І.Стравінського) не можна назвати вдалим, хоч на цей концерт дуже чекала публіка, і зал був переповнений. Відверто недолугий, як за музичним матеріалом, так і за формою, твір “Химера” американки Лери Ауербах не змогли врятувати ані старання музикантів, ані введення у партитуру легендарного електронного інструменту терменвоксу (на ньому грала внучата племінниця Термена – Лідія Кавіна). Публіка з цікавістю спостерігала за загадковими рухами рук виконавиці в повітрі, однак залишилась байдужою до твору в цілому. “Поема екстаза” Скрябіна за своїм художнім наповненням також виявилася не близьким диригенту твором. Мені згадалося, як колись блискучий симфонічний оркестр Бі-Бі-Сі “провалив” цей твір в Москві – наче все робилося чітко і правильно, тільки скрябінської неповторності не було.

Зовсім інше враження склалося від концерту очолюваного Романом Реваковичем оркестру “Sinfonia Iuventus” з Варшави, який привіз в Одесу велику програму з творів молодих українських композиторів – учасників стипендіальної програми “Gaude Polonia”: М.Шведа, Л.Сидоренко, О.Шимко, С.Азарової, Б.Фроляк, М.Олійник, Б.Сегіна, З.Алмаші. Тут була глибина прочитання, тонкий емоційний штрих і виключна, прискіплива увага до втілення композиторського задуму. Безперечно, твори були різні, однак їх об”єднувала особлива одухотвореність і поетизм, точність музичного втілення слова, елегійно-сумна медитативність і разом з тим внутрішнє відчуття світла і краси. Особливим емоційним забарвленням виділилися твори Золтана Алмаші (за поезією Чеслава Мілоша), Олександра Шимка на текст Галини Посвятовської та Михайла Шведа на вірші Кароля Войтили.

Раз від разу цікавіше представляється публіці Камерний оркестр Одеської обласної філармонії (25 квітня). Якщо б не надто розтягнутий твір О.Сурових, ця українсько-литовська програма стала би бездоганною. Дуже сильною була її українська складова (відомий чудовий “Хорал” Г.Гаврилець та успішна прем”єра Кончерто-гроссо Ю.Гомельської) і надзвичайно виразною – музика знаних литовських композиторів Відмантаса Бартуліса та Арвідаса Мальціса. Особливо вразив твір останнього – “Розколена тиша”, де композитор демонструє віртуозне володіння тембральними можливостями смичкових інструментів (дається взнаки прекрасна отримана ним віолончельна школа).

Всі вже звикли, що “Два дня й дві ночі” завжди приділяє величезну увагу оригінальному музичному інструментарію, перетворюючись поступово у своєрідну практичну енциклопедію інструментів та прийомів гри на них. Великим ентузіастом цієї справи є Президент фестивалю Б.Вульф, що протягом багатьох років привозить в Одесу Перкусійний ансамбль Фрайбургського музичного університету, який традиційно відкриває та завершує фестиваль.

В минулому році слухачі з захопленням сприймали японську флейту дзінасі сякухаті та унікальну виконавицю Кіку Дей. А нині інструментальною новиною, своєрідною родзинкою фестивалю став дует “Шовковий шлях” у складі Ву Вей (Китай) – виконавець на інструментах шен та ергу, та Улі Моріц (ФРН) – перкусія.
Шен – древній китайський рото-духовий інструмент типу маленького органу з вертикальними трубками, історія якого сягає за чотири тисячоліття.
Не менш старовинним є струнно-смичковий інструмент ергу, що має дві металеві струни та мембрану зі зміячої шкіри. Ці китайські етноінструменти все частіше використовуються у найсучаснішій музиці (наприклад, твір для шена соло є у Дж.Кейджа). Зацікавилися виразними звуковими можливостями цих інструментів і українські композитори С.Луньов (“Танці в клітці. Двоє + -“) та А.Загайкевич (“Го”), поєднавши їх звучання з перкусією та електронікою. Нашим композиторам поталанило, адже прем”єрне виконання цих композицій дуетом “Шовковий шлях” було бездоганним, тим більше, що в творі “Го” електронна партія була в авторській інтерпретації. 

Набирає обертів і продовжує оновлюватися музично-театральна компонента “Двох днів й двох ночей”. Хеппінінги, перфоманси, танцювальні номери – невід”ємна і вдячна щодо сприяйняття публіки частина програм фестиваля. Саме в цьому руслі був, скажімо, репрезентований твір Л.Юріної “Existenza” для електроніки за участю “Tanzlaboratrium” Лариси Венедиктової, або програма Руперта Бергмана (бас-баритон) та Марини Мохрякової (фортепіано), де виконавці продемонстрували не тільки суто музичну досконалість, але й неабиякий театральний хист.

Але найвищою точкою в цьому плані була світова прем”єра міні-моно-опери К.Цепколенко “Цим вечором Борис Годунов” (лібрето К.Торнквіст) для бас-баритона та інструментального ансамблю. У цьому пінному музично-театральному коктейлі поєдналися дотепний гумор та яскрава буфонада, серйозні політичні алюзії ( чого варта, наприклад, тирада героя “Всех королей в конце концов свергают, даже в России, но свергают их те невидимки, что дергают веревочку за их спиной и крутят втайне глобус”) та неприхований епатаж (герой в процесі дії роздягається перед публікою до білизни), і ще безліч комедійно-фарсових нюансів, які не можна описати, а треба бачити і чути. Опера написана і лібретисткою, і композитором спеціально для вже згаданого австрійця Руперта Бергмана – прекрасного вокаліста і чудового актора, який в найризикованіших ситуаціях, “на грані фола”, зберігає смак і почуття міри. Гнучкість виконання і бездоганну взаємодію з солістом показав ансамбль “Senza sforzando» (диригент Ігор Шаврук).

Ми зупинилися лише на окремих главах фестивального роману, адже новий великий багаторівневий художній твір неможливо переповісти докладно. Його повноправними, самобутніми героями були також композитори Л.Самодаєва, І.Небесний, В.Рунчак, А.Томльонова, О.Таганов, Є.Петриченко, О.Щетинський (всього прозвучала музика 23 українських композиторів), Київський ансамбль “Нова музика в Україні”, Контрабасовий квартет Одеського філармонійного оркестру, Донецький ансамбль “Quarta +”, Бельгійський дует “Фенікс”, американський фортепьяновий дует “Runedako” та ін.

На прес-конференції перед фестивалем Бернгард Вульф сказав, що ансамблева гра дуже важлива для суспільства, бо це вміння слухати один одного. Тому злагоджений ансамбль – це ідеальна модель суспільства. Як добре було б, щоб світ взяв приклад з хороших музикантів – з тих, які щороку демонструють свою бездоганну ансамблеву гру на інтернаціональному фестивалі “Два дні й дві ночі нової музики”.