ВІЛІНСЬКИЙ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

(1888-1956)


Композитор




Микола Миколайович Вілінський – композитор, педагог, музично-громадський діяч, ім’я якого невіддільне від історії становлення і розвитку української музики першої половини XX століття.  У числі його учнів такі відомі музиканти, як К. Данькевич, О. Білаш, О.Фельцман, С.Орфеєв, А.Муха, Л.Гуров, Д.Гершфельд, А.Водовозов, Є.Зубцов, В.Кучеров  та інші. Музичні твори М.М.Вілінського добре знайомі як спеціалістам, так і просто любителям музики і одержали високу оцінку.

Видатний український композитор Б.М. Лятошинський так написав про свого колегу: “Микола Миколайович Вілінський був прекрасним музикантом і прекрасною людиною. На всіх його творах лежить печать справжнього таланту і всі вони показують тонкий смак і велику професійну майстерність автора. Що стосується Миколи Миколайовича як людини, то всі, хто хоч зрідка зустрічався з ним, не могли не пересвідчитися в його високих душевних якостях, що виявлялися протягом усього його життя.”^{1
(Фото1 - М.Вілінський - професор Київської консерваторії. 1953р.).}
Микола Вілінський народився 20 квітня (2 травня за новим стилем) 1888 року², в селі Голта, Ананьївського повіту Херсонської губернії. За походженням належить до старовинного шляхетного роду українських дворян Вілінських³. Батько — Микола Олександрович служив міським головою Ананьєва і користувався великою повагою і любов’ю міського населення. Одна з бабусь (по лінії матері) — Олександра Максимівна Черкунова (дівоче прізвище Залізняк) — нащадок роду Залізняків.⁴  За родинними переказами, з родом Вілінських зв’язаний і рід Марії Олександрівни Марко Вовчок-Вілінської.

Видатна співачка, "золоте сопрано"Большого театру Ксенія Георгіївна Держинська (нар. у Києві 1889 року) — двоюрідна сестра Миколи Вілінського, а відомий  професор та визначний музикознавець Олександр Вячеславович Оссовський — його двоюрідний брат. Обидва мають українські корні⁵.

О.В.Оссовський учився по класу композиції у М.О.Римського-Корсакова, був другом і колегою О.І.Зілоті⁶ та С.В.Рахманінова, про якого він написав спогади⁷. Киянки Ксенія і її сестра Тетяна Держинські часто приїжджали погостювати в будинку-садибі Вілінських в Ананьєві, де Ксенія з задоволенням співала в домашніх музичних концертах. Також Тамара⁸ і Микола Вілінські відвідували Держинських у Києві в їхньому будинку в Залізничній колонії на Солом’янці. Як відомо, С.В.Рахманінов особисто взяв участь і зіграв велику роль у становленні Держинської як професійної співачки, всіляко допомагаючи їй на початку її оперної кар’єри⁹. У родинному архіві Вілінських зберігаються дореволюційні світлини молодих молодих Миколи і Тамари Вілінських та Ксенії і Тетяни Держинських, а також листування композитора з К. Держинською.

Микола Вілінський почав серйозно займатися музикою самостійно в роки навчання в Ананьївській гімназії, диригував церковним хором і організував шкільний оркестр народних інструментів. До його початкового музичного становлення внесла свій вклад його мати, яка була пристойною піаністкою. Проте, за наполяганням свого батька, Вілінський після закінчення гімназії 1906 року вступає на юридичний факультет Імператорського Новоросійського університету в Одесі, який він успішно закінчив 1912 року.

^{(Фото2 - Микола Вілінський - студент юридичного факультету Новоросійського університету (Одеський університет) та студент Музикальних класів в Одесі  у В.Малішевського, м.Ананьїв, після 1906р.)}
Одночасно з навчанням в університеті Вілінський, починаючи з 1907 року, поєднує заняття в Одеському музучилищі, реорганізованому 1913 року на Одеську консерваторію. Випускник Одеської консерваторії (1919) за класом композиції займався у Вітольда Йосиповича Малішевського¹⁰ (1873-1939) (див. також Witold Maliszewski¹¹), учня М.О.Римського-Корсакова та О.К.Глазунова і першого ректора Одеської консерваторії (1913 – 1921), а також вчителя одного з найкрупніших музикантів ХХ століття Вітольда Лютославського¹².

Відносини професора і студента швидко переросли у велику дружбу. Малішевський дуже цінував Вілінського і виділяв його серед своїх учнів. Збереглися спогади про те, що Малішевський, назавжди покидаючи Одесу, побоюючись репресій, намагався забрати свого улюбленого учня Миколу Вілінського разом з родиною в еміграцію. Незважаючи на цензурні перешкоди радянського часу листування Вілінського та Малішевського тривало й після того, як Малішевський емігрував до Польщі. В одному з листів Малішевський пише, що отримав фортепіанні твори Вілінського і з задоволенням їх програє, закінчуючи словами:"Особливо приємна думка, що це написала людина, яка була самим близьким моїм учнем".¹³

З 1920 р. М. М. Вілінський — викладач у Одеській консерваторії, а 1926 року затверджений у званні професора, завідуючий кафедрою композиції (з 1931 р.) Пізніше (1937) він очолював Одеську обласну організацію Спілки композиторів України, де заступниками були його учні С. Орфєєв і Л. Гуров. У 30-ті роки в нього вчилися за класом спеціальної гармонії Еміль і Ліза Гілельс, Давид Ойстрах, Яків Зак і ряд інших видатних музикантів. Професор Московської консерваторії Яків Зак згадував, що "вільне відвідування занять надавало можливість повну міру сил наділять своїй спеціальності. Не дивлячись на "вольную волю", ми рвалися на лекції любимих професорів -- Б.Тюнєєва, А.Павленко, М.Вілінського, В.Золотарьова, приводили з собою друзів і родичів".¹⁴

Учень та асистент М.М.Вілінського, ректор Одеської консерваторії (1951-1962)С.Д.Орфєєв  згадує:"На творчих засіданнях у Спілці композиторів думка М.Вілінського була вирішальною, бо він мав щасливу рису відразу схоплювати позитивні або негативні сторони в творі. Іноді, за порадою Миколи Миколайовича автори тут же виправляли найістотніші недоліки своїх творів".¹⁵

Під час Другої світової війни, Микола Вілінський разом з сім"єю в 1941 році евакуюється в Ташкент, де працює професором Ташкентської консеваторії. Але вже в 1944 р. Вілінський повертається на Україну. З 1944 року Вілінський професор, декан теоретико-композиторського факультету (до 1948р.) і завідуючий кафедри теорії музики і композиції (з 1949р.) Київської консерваторії.

Учень М.М.Вілінського Антон Муха згадує:"В музичному середовищі - "зрілому" і студентському - М.М.Вілінський мав незаперечний авторитет, особливо на кафедрі композиції. Там, за моїми враженнями, панувала рідкісно дружня і творча атмосфера, породжена високою взаємоповагою між "трьома Миколайовичами" -- Ревуцьким, Лятошинським, Вілінським. Взаємоповага попри чи завдяки відмінностям творчої натури кожного і незважаючи на несприятливі зовнішні овставини того часу. Це, до речі, благотворно впливало й на взаємини їх вихованців"¹⁶.

Згадує Н.А.Герасимова-Персидська: "Мабуть, більше всього виділялися в цьому середовищі педагогів Київської консерваторії три Миколайовича - три композитора - Борис Миколайович Лятошинський, Лев Миколайович Ревуцький та Микола Миколайович Вілінський. Можливо, що вони якось більше представляли саму кафедру композиції, а не кожний себе окремо, як це було з виконавцями, котрий кожен був солістом. Вони користувалися особливою повагою, якоюсь особливою вагомістью висоти. ... Микола Миколайович особливо був виразний на фоні консерваторських колег, студентів. Взагалі - на фоні консерваторського люду. У нього був чудовий профіль - такий південно-французський, провансальський можливо, і полум"яні чорні очі. В ньому, можливо, щось було від іспанського гранда. Всі ми якось відчували підсвідомо його високу породистість, аристократизм. Микола Миколайович відрізнявся своєю стриманістю, доброзичливістю".¹⁷

Микола Вілінський є автором симфонічних сюїт, кантати, вокально-хорових обробок українських, російських і молдовських народних пісень, камерно-інструментальних творів, а також ряду теоретичних робіт і статей. В своїй творчості Вілінський унаслідував традиції неоромантичної школи Римського-Корсакова, Глазунова та Лядова. Як і його вчитель Малішевскій¹⁸, який звертається до національних мотивів в Польщі, Вілінський звертається до національних українських і молдавських мотивів.

Уже в юнацькі роки композитор створює цикл оригінальних фортепіанних мініатюр у елегійному стилі. Романси та обробки народних пісень як, наприклад, «Стоїть явір над водою», «Ой вербо вербо», «У вишневому садочку» М.М.Вілінського показують блискучу композиторську техніку в розкритті поетичних образів. У варіаційних циклах творів М. Вілінського приваблює вишуканість ритмічних деталей, різноманітність стилю мініатюри, багатство тембрально-гармонійного нашарування і оригінальність у використанні прийомів, які походять від народного українського інструменталізму і пісенно-хорового мистецтва. До вокально-симфонічних і симфонічних творів Миколи Вілінського належать «Заповіт» для хору та симфонічного оркестру на слова Тараса Шевченка опус 39, «Балетна сюїта» в чотирьох частинах для симфонічного оркестру опус 41, «Характеристичні танці», сюїта для симфонічного оркестру опус 1 та інші твори. Фортепіанні твори композитора багаті на чистоту і ясність голосоведіння, тембральними відтінками, різноманітністю фактури. У 70-ті роки минулого сторіччя музикознавці писали, “що разом із Косенком, Ревуцьким, Лятошинським та іншими українськими майстрами Вілінський сприяв процесу кристалізації національних рис в українській фортепіанній культурі”¹⁹.

Микола Вілінський стояв біля джерел українського фортепіанного баладного жанру. Його «Балада в формі варіацій на українську народну тему» («Ой у полі жито копитами збито») — один із видатних творів першої половини ХХ сторіччя, що є хрестоматійним і зберіг своє високе художнє значення і в наші дні.²⁰

Онучка композитора М.В. Лисенка, Рада Остапівна Лисенко, згадує про видатний внесок Вілінського в справу видання фортепіанної спадщини Миколи Віталійовича: “... в 1952—1953 р. моя мрія здійснилася. Було видано повні зібрання творів М. В. Лисенка в 20 томах, де в ХIII і в ХIV томах було вміщено всі фортепіанні твори, навіть рукописні, які ніколи не видавалися. Батько (Остап Миколайович Лисенко), мені повідомив, що фортепіанну редакцію творів доручено зробити талановитому теоретику, відомому музиканту і композитору Миколі Миколайовичу Вілінському. Таким чином, нарешті, я отримала повну спадщину діда”.²¹

Багато учнів Вілінського в майбутньому стали його колегами і друзями, насамперед це стосується К. Данькевича, С. Орфеєва і Л. Гурова. У своїй книзі про М.М.Вілінського, музикознавець М.М.Михайлов пише, як Микола Миколайович «відкрив» у Данькевичі композитора і наполіг на тому, щоб талановитий студент-піаніст вчився композиції. М.М.Вілінський і після закінчення К.Ф. Данькевичем Одеської консерваторії продовжував залишатися його наставником і їхня творча дружба тривала протягом десятиріч до самої смерті Вілінського.
^{(Фото3 - Микола Вілінський - професор Одеської консерваторії - березень 1937р.)}
К.Ф.Данькевич був більше ніж учнем і другом М.М.Вілінського, він був начебто членом його родини. Костянтин Федорович намагався допомогти своєму вчителеві в тих неприємних, а іноді і небезпечних питаннях радянських реалій, які Микола Миколайович не міг подолати сам внаслідок своєї делікатності. В Одесі, і після Другої світової війни в Києві, Данькевич практично кожного дня бував у Вілінських. Він проводив багато часу в них на дачі у Ворзелі, куди приїжджав обговорити з Миколою Миколайовичем свої твори або просто відпочити в колі його родини. Відомо, що коли 1951 р. К.Ф.Данькевич зазнав незаслужених звинувачень за свою оперу «Богдан Хмельницький», М.М.Вілінський став на захист свого учня і всіляко підтримував Данькевича та допомогав йому під час  роботи над другою редакцією опери.

На закінчення приведемо слова про свого педагога - М.М. Вілінського визначного українського композитора О.І.Білаша²²:"Нелегко було професорові зі своїми учнями, студентами перших післявоєнних років: Євген Зубцов (пізніше заслужений діяч мистецтв), Леонід Хейфец-Поляковський лише нещодавно повернулися з військових частин. Антон Муха (тепер доктор мистецтвознавства) взагалі прийшов як самоучка, без всякої школи, їхні молодші колеги — Альберт Водовозов, Валентин Кучеров, автор цих рядків, фольклористка Зоя Василенко (кандидат мистецтвознавства) і багато хто інший також не мали в той час задовільної підготовки. Доводилося якось надолужувати прогаяне, щось відкладати «на потім». Можливо, тому ми й не встигли взяти від свого педагога все, що він міг дати, можливо, часом, легковажно користувалися його делікатністю і добросердістю. Але безмежно вдячні йому, бо окрім отриманих знань за фахом відчули окрилюючу довіру до нас, вдячні за прищеплену нам повагу до високих гуманістичних традицій класичного і народного мистецтва, облагороджувальний пошук нового".²³

                                                                                                                                                            ^{Юрій  Вілінський}

¹  Автограф, архів Вілінських, текст частково опублікований в книзі М.М.Михайлов, М.М.Вілінський. Радянський композитор, Київ,1962.
²  В ряді видавництв та послідуючих передрукуваннях в Інтернеті дати вказані неправильно. Джерелом невірної інформації послужила стаття з грубими помилками (авт. Сидоренко) в Музичній енциклопедії, т.1, 1973, ред. Ю.В.Келдиш.
³  Сергій Лисенко, Євген Чернецький, Правобережна Шляхта. Кінець XVIII - перша половина ХІХ Ст. Вид. 2-ге, Біла Церква. Відавець Олександр Пшонківський, 2007.  Орігінал метрики діда М.М.Вілінського - Олександра Антоновича Вілінського (1816 - 1909) написан  латинською мовою, Справа про дворянство Вілінських.  Архів Вілінських.
⁴  В архіві Вілінських збереглася її унікальна світлина середини XIX сторіччя.
⁵   Бабуся О.В.Оссовського, К.Г.Держинської та М.М.Вілінського -  згадана  вище О.М. Залізняк.  О.В.Оссовський викладав у 1918-1921 р.р. в Київській та Одеській консерваторіях, був короткий час товаришем Міністра юстиції в уряді Гетьмана Скоропадського.  Часто цитується у англомовній літературі по музикознавству.
⁶   Див.О.І.Зілотті (1863-1945), Спогади та листи. Державне музичне видавництво, Л., 1963.
⁷   Див.Оссовський О.В. Спогади. Дослідження, Л., 1968
⁸   Старша сестра М.М.Вілінського.
⁹   Москалець О.В. Ксенія Держинська: Від київських коренів до московських тріумфів,. Українська бібліографістика. Збірник наукових праць 2009 - N5.
¹⁰   Одеська консерваторія: Забуті імена, нові сторінки. /Ред.Кол,:М.Л.Огренич (гол.ред.), О.М.Маркова (ред.-упорядн.), О.І.Ровенко, Л.Н.Гінзбург, О.О.Станко та ін -- Одеса: ОКФА, 1994.
¹¹  Russian Composers and Musicians. A biographical dictionary. Compiled by Alexandria Vodarsky-Shiraeff. New York. The H.W.Wilson Company, 1940.
¹²   Charles Bodman Rae.The music of Lutoslawski. Third Edition. Omnibus Press, 1999. ¹³   Архів Вілінських, лист Вітольда Малишевського від 25.10.1934,  також див. В. Назаренко "Українська сторінка маестро Малишевського". Газета "День" N 143, 15 серпня 2009.
¹⁴   Див. Яків Зак, Статті, матеріали, спогади, М., Советский Композитор, 1980,с.125.
¹⁵   Див. книжку М.М.Михайлова у списку літератури, с.28-30.
¹⁶   Див. Спогади А.І.Мухи у списку літератури.
¹⁷  Архів Вілінських, Спогади Н.А.Герасимової-Персидської.
¹⁸   С.Орфєєв, Спогади про М.М.Вілінського.  Рукопис. Архів Вілінських
¹⁹   Українська Радянська Фортепіанна Музика. Хрестоматія. Том 1, частина 2. Музична Україна, Київ, 1975.
²⁰   В.Л.Клин. Українська Радянська Фортепіанна Музика. Київ, Наукова думка", 1980, с.66. (Примітка авт.: Клин вважав М.М.Вілінського засновником українського  фортепіанного  баладного  жанру.)
²¹   Автограф, архів Вілінських.
²²  Іван Немирович, Олександр Білаш, Київ, "Музична Україна", 2001
²³  О.Білаш. Незабутнє. Дань поваги художнику. Вечірній Київ, 4 травня 1988р.
²⁴ Примітка: Ми спілкувалися у 2007-2008 р.р. з Антоном Івановичем по телефону і він надіслав мені рукопис статті електроною поштою.  Але мій лист влітку 2008 р. він вже не отримав і тому, на жаль, є деякі досить невеликі неточності.  (Юрій Вілінський)
²⁵ За М.М.Михайловим.  Примітка Ю.В.: Значну частину творів (ці твори не війшли до даного списку) та архіву М.М.Вілінського було втрачено під час окупації Одеси у 1941-1944 р.р.

Список творів Миколи Миколайовича ВІЛІНСЬКОГО
 
Фортепіанні твори

 Опус без номера. П'єси для фортепіано: Сумна пісенька,Траурний марш,Дві мазурки,Елегія,Вальс,Марш «Ту-ту». Прелюд No 1, Прелюд No 2, Прелюд No 3, Прелюд для лівої руки.(«Советский композитор», K., 1961)
 Опус 2.Фуга для фортепіано. 1913 р.
 Опус 3."Російські варіації в епічному стилі" для фортепіано на оригінальну тему. 1914 р.
 Опус 4."Балада у формі варіацій для фортепіано на українськи народну тему". 1917—1925 рр. («Мистецтво», К., 1939 і 1950)
 Опус 5."Етюд-скерцо" для фортепіано. 1918 р.
 Опус 6."Елегійна сюїта" — вісім прелюдій для фортепіано. 1914—1918 рр. («Музгиз», М., 1926).
 Опус 7. Дві п'єси для фортепіано: «Мрія», «Роздуми» («Музгиз», М., 1926)
 Опус 10.Соната для скрипки та фортепіано. 1929 р.
 Опус 11."Дитячий альбом" — вісім п'єс для фортепіано в 4 руки. 1925 р. («Мистецтво», К., 1940).
 Опус 29. Взірцеві варіації для фортепіано. Посібник з курсу гармонії для студентів-композиторів. 1947 р.
 Опус 33. No 1. Варіації на оригінальну тему (Д-дур) для фортепіано. 1949 р. No 2. Варіації для фортепіано. 1949 р.
 Опус 40. «Чотири мініатюри пам'яті А. Лядова» для фортепіано. 1951 р.
 
Симфонічні, вокально-симфонічні, хорові твори

 Опус 1. «Характеристичні танці», сюїта для симфонічого оркестру. 1910 р.
 Опус 16. Сюїта No 1 на молдавські народні пісні для симфонічного оркестру.1932р.
 Опус 17. Сюїта No 2 на молдавські теми для симфонічного оркестру. 1933 р.
 Опус 18. «Похідний марш» для духового оркестру. 1935 р.
 Опус 21. «Молдавія» — кантата для хору, солістів, симфонічного оркестру на слова Л. Корняну. 1937—1939 рр.
 Опус 22. Музика до кінофільму « Щастя бути молодим» (Одеська кіностудія).1937р.
 Опус 24. Обробка «Заповіту» Т. Г. Шевченка для хору та симфонічного оркестру. 1939 р.
 Опус 28. Сюїта No 3 на теми молдавських народних пісень для симфонічного оркестру 1944 — 1945 рр.
 Oпус 39. Обробка пісні «Стоїть гора високая» для хору, солістів, симфонічного оркестру. 1951 р.
 Опус 41. «Балетна сюїта» в 4 частинах для симфонічного оркестру. 1956 р.
 Опус без номера. Хори на тексти П. Тичини (Рукописи не знайдено).

 
Камерно-вокальні твори (романси й пісні, обробки українських, російських, молдавських пісень)

 Oпус без номера. Романси та пісні на слова О. К. Толстого: Ушкуйник", «Грядой клубится белою…», «Деревцо мое миндальное», «О, если б ты могла хоть на единый миг…», «Спесь», «Я тебя целовала» на слова А. Майкова,, «Какой тяжелый сон» на слова В.Соловйова. «Яскраві зіроньки горять» на слова М. Мінського. 1908—1913 рр.
 Опус без номера. «Пісню втомлено співати» і « За світлом тінь», слова О. Вілінської.1915 р.
 Опус 8."Гуморески", чотири пісні на слова Кузьми Пруткова. 1920 р.
 Опус без номера. Два романси на слова О. Вілінської[11]: «Бузок», «Куди не поглянь — урочистий простір». 1925 р.
 Опуси 14, 15, 18, 20. 28 обробок молдавських народних пісень для голосу соло, для хору та фортепіано. 1930 — 1937 рр. Деякі з них надруковано в збірнику, виданому Комітетом в справах мистетцв Молдавської РСР у 1940 р.
 Опус без номера. Дві пісні на слова О. С. Пушкіна: «До Чаадаєва», «Стрекотуха білобока». 1937 р. (Для журнала «Радянська музика», No 6, 7 за 1937 р.)
 Опус 25. Обробка восьми молдавських народних пісень для голосу та фортепіано.1941 р.
 Опус 26. П"ять обробок узбецьких народних пісень для голосу та фортепіано. 1942р.
 Опус 30. Чотири обробки молдавських народних пісень для голосу та фортепіано, записаних від А.Борща.
 Опус 31. Обробки українських народних пісень: 1. «Стоїть явір над водою»(Советский композитор", К., 1961), «Ой вербо, вербо», «Про Кармалюка», « Ой джигуне…» («Советский композитор», К., 1960). 1949 р.
 Опус 32. Дві обробки російських народних пісень: «Утес», «Ах, летят утки…»(Советский композитор", К., 1960). 1949 р.
 Опус 35. Три обробки українських народних пісень: «У вишневому садочку», «Ой світи, місяченьку», «Іде дощ» («Советский композитор», К., 1961).1950 р.
 Опус 36. Обробка російської народної пісні «Вниз по Волге-реке» для баса і фортепіано. 1950 р.
 Опус 37. Дві обробки молдавських народних пісень для голосу і фортепіано:"Гей, моя зозуля", "Тракторул ". 1951 р.

Література

1. Віктор Анісімов, Композитор М.М.Вілінський (нарис про життя і діяльність), Радянська Музика 1, 1938, "Мистецтво".
2. М.Михайлов, М.М.Вілінський, Радянський композитор, Київ, 1962.
3. Энциклопедический Музыкальный Словарь, Сост. Б.С.Штейнпресс и И.М.Ямпольский. Издание второе исправленное и дополненное. Издательство "Советнская Энциклопедия", Москва, 1966.
4. М.Вілінський, Від редакції, в М.Лисенко, Збірник творів в двадцяти томах, Твори для фортепіано, Том ХІІІ, Музична редакція М.М.Вілінського, "Мистецтво", Київ, 1952.
5. Українська Радянська Фортепіанна Музика. Хрестоматія, Том 1, частина 2, Музична Україна, Київ, 1975.
6. О.Білаш. "Незабутнє. Дань поваги художнику", Вечірній Київ, 4 травня 1988р.
7. В.Сергеев,"Жив в учениках", Журн."Сов. культура", 1988г. 21.05., стр.12.
8. Одеська консерваторія: Забуті імена, нові сторінки, /Ред.Кол,:М.Л.Огренич (гол.ред.),О.М.Маркова (ред.-упорядн.), О.І.Ровенко, Л.Н.Гінзбург, О.О.Станко та ін.,Одеса:ОКФА, 1994.
9. В.Назаренко, "Елегія про Миколу Вілінського", Газета "День", 23 квітня, 2008р.
10. Антон Муха, Слово про М.М.Вілінського (Спогади учня), Музична україністіка:сучасний вимір. Збірник наукових праць. Інститут мистецтвознавстрва, фольклористики та етнографії ім.М.Рильського НАН України, 200824.
11. В.Назаренко"Українська сторінка маестро Малишевського", Газета "День" N143, 15 серпня 2009р.

Матеріали підготовлені Юрієм ВІЛІНСЬКИМ