НОВИНИ
50 РОКІВ ПО ТОМУ
26 грудня 2016р. у Колонному залі ім. М.Лисенка Національної філармонії України відбувся концерт-реконструкція програми, що звучала тут рівно півстоліття тому, 26 грудня 1966р., і складалась із авангардових творів західноєвропейських та українських авторів - К.Дебюссі, А.Шенберга, І.Стравинского, Л.Грабовського, В.Сильвестрова та Б.Лятошинського.
Мені судилося побувати на обох концертах, тому спробую порівняти враження і належно оцінити вартісність цього надзвичайного проекту.
Шо запам'яталося з далеких 60-х? Вся увага тоді була зосереджена передусім на композиціях Л.Грабовського і В.Сильвестрова, адже вони були знаковими постатями «Київського авангарду», як їх охрестила музикознавець Г.Мокреєва у сумнозвісній публікації польського часопису “Ruch muzyczny”. Тоді мені, серед інших студентів ІТФ музично-теоретичного відділу Київської консерваторії ім. П.І.Чайковського, випало бути присутньою на засіданні кафедри, спеціально скликаної для суворого засудження як автора, так і «героїв» статті - учнів класу Б.Лятошинського – В.Сильвестрова, В.Годзяцького, В.Губи, В.Пацери і аспіранта Л.Грабовського, котрі насмілились піти власним шляхом пошуків оновлення засобів музичної виразності. На чолі з молодим диригентом І.Блажковим (чоловіком Г.Мокреєвої) вони поза консерваторською програмою вдалися до вивчення здобутків композиторів Ново-Віденської школи - А.Шенберга, А.Веберна і А.Берга, тобто 12-тонової системи та серіальної техніки, що лягли в основу атональної музики. Радянські ідеологи від культури оголосили запеклу війну «антинародній формалістичній течії», а її прихильників і особливо послідовників затаврували відповідними епітетами, не врахувавши однак «зворотного боку медалі» - спрацювала реклама: слава першопрохідців-новаторів і ореол мучеництва тільки підігріли інтерес до творців «Київського авангарду». Згодом майже всі вони стали відомими за межами не лише України, а й СРСР. Але це згодом.
А у 1966р. публіка Колонного залу задивовано спостерігала за маніпуляціями піаніста М.Степаненка, який час від часу видобував з-під кришки рояля нестандартні звукові комбінації струн за допомогою металевого карбованця, та за тим, як скрипаль Б.Которович і контрабасист В.Філіпочкін стукали смичками по нотних пюпітрах (Б.Которович навіть жалівся, що пульт прозорий, і він боїться «промахнутися»). Це було Тріо Л.Грабовського, яке зараз не менш ефектно і вправно виконали А.Павлов (скрипка), В.Кияниця ( фортепіано) та Н.Стець (контрабас), продемонструвавши досконале володіння усім арсеналом технічних прийомів гри на своїх інструментах (глісандо, флажолети, піццикато, кластери тощо) і створюючи щось на зразок вражаючого фантазійного сонористичного дійства.
Як грав свою «Тріаду» В. Сильвестров півстоліття тому, нині пригадати важко. Можна лише сподіватись на те, що автора нині задовольнили безпосередня спонтанність у зіткненні контрастних образів, романтичний дух, ліризм, чуйність до міжзвукових зв'язків, ретельне дозування «прозорості» і «густоти» фактури у виконанні піаніста Є.Громова.
Порадували аудиторію Колонного і учасники “Nota Bene Chamber Group” А.Павлов (І скрипка), І.Завгородній (ІІ скрипка), І.Грицишин (альт) і А.Полуденний (віолончель) виконанням 3-го квартету Б.Лятошинського, які через 50 років повторили «подвиг» квартету ім. М.Лисенка у його первинному складі (О.Кравчук, Б.Скворцов, Ю.Холодов, Л.Краснощок). Тоді під час концерту я випадково «підслухала» розмову за спиною: «Борисе Миколайовичу, а чого це на сцені рояль стоїть?» - «Не знаю, може, за цей час квінтет зробили» - жартома відповів, як я зрозуміла, сам Лятошинський. Музиканти “Nota Bene” буквально примусили слухачів стежити, затамувавши подих, за мінливими образними утвореннями найрізноманітнішого характеру, контрапунктним плетінням мелодичних ліній, складними гармонійними напластуваннями, медитативними епізодами, сумно-ліричними сентенціями, напруженою експресією енергійних емоційних сплесків, патетичними репліками.
В цілому ж можу констатувати, що художньо-естетична «функція» концерту за 50 років не змінилась. Якщо у 1966р. це був протест проти догматичного мракобісся радянських ідеологів, котрі насильно заганяли митців у залізні клітки «патріотизму, народності і партійності», то у 2016р. це такий самий протест проти комерційно «розкрученої» масової поп-культури, яка мішурою ефектного багатобюджетного оформлення маскує убогість і примітивність музичної думки.
Альбіна БУТУК
Фото - Сергій Марченко