СТАТТІ, РЕЦЕНЗІЇ

Олена Корчова
кандидат мистецтвознавства

Позначений прихільністю долі

(Відгомін століть і мозаїка сучасності
в музиці Геннадія Саська)

Тим із нас, хто уважно слідкує за персональними датами, добре відомо, що цього року знаному київському композитору Геннадію Саську виповнюється шістдесят років. І хоча зазвичай така солідна ювілейна дата – зручний привід згадати про митця і поглянути на нього особливим, пильним поглядом, аби висвітлити належний до дати творчий портрет з усіх можливих ракурсів, але, дякувати Богові, музика Геннадія Михайловича спеціальних аргументів для згадки аж ніяк не потребує. Адже кожна його прем'єра, кожне виконання (шкода тільки, що не так часто вони трапляються, як хотілося б прихильникам його таланту) перетворюються на бажану артистичну подію і слугують цілком природним приводом для розмови про композитора, який є справжнім сучасним уособленням професії.

Немає жодних сумнівів у тому, що Геннадій Сасько – людина в музичному мистецтві успішна й реалізована. Це твердження виглядає ледь не трюїзмом по відношенню до популярного композитора, позначеного прихільністю долі, визнаного колегами і публікою, відміченого преміями і нагородами (найбільш почесна серед них – Премія імені В. Косенка 2002 року за особливий внесок у розвиток музики для дітей). Знайомство із фактологічно насиченим і строкатим послужним списком Г. Саська переконує в тому, що він – багатогранна, і, сказати б, темпераментна творча особистість, дієва енергія якої плідно виявляється в різноманітних культурних сферах: виконавстві, педагогіці, музично-громадській роботі, редакторстві і особливо у видавничій справі. Все це, безперечно, займає багато часу, потребує чималих моральних і фізичних ресурсів, а можливо, і створює спокусу остаточно змінити "фарватер" біографії, відійти від регулярної творчості.

Однак, на противагу будь-яким спокусам і кар'єрним випробуванням, головним, першорядним для Г. Саська духовним заняттям завжди, на всіх життєвих етапах, залишається саме композиторство. Те, як говорить Геннадій Михайлович про свою професію, – відверто, емоційно, часом із гордістю, а часом із розпачем, – те, яких вагомих слів добирає і яким глибоким поглядом ці слова супроводжує, видає у ньому, перш за все, людину обов'язку, що чітко усвідомлює своє призначення і "вибудовує" життя у відповідності до нього. Недарма лейтмотивом його неофіційних, дружніх інтерв'ю є фраза: "Якщо я не буду того робити – ніхто не буде!". За цими словами вгадується тверда "чоловіча" позиція, усвідомлення власної професійної гідності і, головне, незворушна відданість обраній раз і назавжди справі.

Коріння такої позиції, яку можна назвати позицією життєвого служіння, як видається, слід шукати у родинній історії предків композитора. Це був давній і славний козацький рід, представники якого дійсно гідно служили Україні й залишили свій слід у багатьох вирішальних для нашої минувшини подіях – від українського посольства до австрійського цісаря наприкінці ХУІ ст. і до повстання С. Наливайка. Особливий духовний вплив справила на Геннадія Саська пам'ять про його діда Трохима Митрофановича – священника з маленького кубанського містечка Єйська, що загинув у 1922 році у числі інших репресованих за спеціальним наказом Леніна. Довгий час трагічна доля діда була небезпечною родинною таємницею, яку бабуся і батьки ретельно приховували від дітей. Коли ж вона, нарешті, розкрилася, вже у 70-х роках, для композитора, нещодавнього випускника Київської консерваторії, настав момент переоцінки багатьох моральних переконань.

Можливо, відтоді в його музику, до того часу доволі безтурботну та по-молодому нестримну, як, наприклад, у "Слов'янській поемі" (1971 рік, дипломна робота), увійшла й міцно затвердилася як одна з глибинних стилістичних засад духовна складова інтонації, притаманна давньоукраїнському православному розспіву зосередженість почуття, лірична лапідарність і мелодична стабільність у поєднанні з безкінечною варіативністю розвитку. Етична вірність минулому, психологічний зв'язок не тільки з родиною, але й з землею свого дитинства, усвідомлений як особиста духовна цінність, історична енергія роду зумовлюють й іншу сторону творчої натури Г. Саська – його неспростовну "українськість", упізнаваність давніх фольклорних праоснов тематизму, національну ментальність мислення, особливий слов'янський стрій авторського мелосу.

В цьому сенсі назва одного з найпопулярніших творів композитора, програмного фортепіанного циклу – "Відгомін століть" – видається глибоко символічною та навіть архетипічною. Безумовно, ця назва незмірно ширша за окремий, хай і надзвичайно успішний твір, позаяк вона слугує ключем до розуміння цілої семантичної лінії в творчості українського композитора – лінії національно-визначеної. При цьому музика Г. Саська позбавлена жодної ідейної або ж стильової "пози", в тому числі й псевдо-фольклористичної: композитор старанно уникає поверхневих жанрових рішень, стандартних мовних прийомів, зовнішньої етнографічної "фігуративності", принципово залишаючи за собою право на індивідуальність і самодостатність. Це стосується як розлогої ідеології творчості Г. Саська, так і його синтетичної музичної технології, яку неможливо звести до єдиного уніфікованого концепту, чи то класичного, чи то авангардного походження. В залежності від конкретного художнього задуму, композитор вільно обирає той чи інший тип композиції, залучає можливості оркестрової колористики, електронної тембральності, колажної техніки, полістилістики тощо: "Мені дуже легко написати в будь-якій композиторській "техніці" твір на замовлення, який буде про все – і ні про що. Але я до того не прагну, адже мені це просто нецікаво. Мені цікаво знайти якийсь нетрадиційний інструментальний склад, незвичний музичний матеріал, тоді я намагаюся його опанувати і на ньому побудувати щось, властиве тільки мені, але близьке і цікаве для моїх сучасників" ^1.

Один з індивідуальних художніх принципів, якими зазвичай керується Г. Сасько, він сам сформулював наступним чином: "Я виношу твір на люди тільки тоді, коли на триста відсотків впевнений, що все зробив як слід". Очевидно, це є принцип прискіпливого якісного відбору, коли те, що пропонується на розгляд аудиторії, спочатку піддається жорсткому суду самокритики, проходить перевірку на змістовність, новизну, результативність. Плата за таку вибірковість – порівняно невелика кількість написаного за майже сорокаліття композиторської практики. Можливо, хтось вбачає у цьому суттєвий творчий "мінус", але він обертається найвищою нагородою для композитора: все, що написано, має реальний попит, звучить, виконується, живе повноцінним концертним життям. Мало хто з нинішніх композиторів міг би приєднатися до щасливого зізнання Геннадія Михайловича: "Я забалуваний виконаннями". З-поміж інших іманентно-психологічних за походженням ознак в музиці Геннадія Саська (втім, як і в його життєвій поведінці) завжди присутня ледь відчутна, латентна іронічність, що слугує для майстра добре "підігнаним" під власну руку інструментом естетичної міри, зняття невідворотніх ідейних суперечностей, балансу між трагедійним і буденним, високим і звичайним, світоглядним і легковажним, що на рівних правах вщент заповнюють змістовні горизонти його творів. Ця здатність сприймати світ діалектично, не в лінійній, а спектральній емоційній перспективі, вказує на наявність певних постмодерністичних імпульсів мислення композитора.

Відповідно до сучасних естетичних законів, музичний світ Г. Саська постає як незмінно вишуканий, але постійно рухливий звуковий простір. Він вміщує в себе нескінченно-контрастні образні компоненти: висока філософська тематика духовних шукань і гіркої рефлексії органної симфонії "Азъ рехъ" відтіняється тендітною пейзажною поетикою клавесинного циклу "Весняні барви"; експресивна конкретика та напружений історичний трагізм "Думи про 33-й" врівноважується тематичною нейтральністю та емоційною лаконічністю показових інструментальних композицій, зокрема знаменитого флейтового концерту; чарівливий стильовий "наїв" мультиплікаційної музики, перш за все знаменитого "Капітошки", доповнює серйозність художніх намірів таких масштабних творів, як, наприклад, хоровий концерт "Веснонько-весна" на слова М.Рильського... В панорамі наведених вибагливих смислових і жанрових перехрещень перед слухачем розгортається безкінечно-мінлива мозаїка сучасних смислів, знову-ж-таки безпомилково семантично означена назвою іншого популярного твору Г. Саська – циклу дитячих фортепіаних п'єс "Мозаїка".

Її автора важко вписати в певну національно-композиторську традицію, хоча блискучий іменний контекст, що прикрашає старт творчої біографії Г. Саська у гучні 60-ті роки, промовисто свідчить сам за себе: норовливий, але талановитий учень Л. Колодуба, улюбленець А. Ешпая, студент винятково яскравого і "зухвалого" в творчому сенсі композиторського курсу, на якому вчились О. Кива, І. Карабиць, О. Костін, В. Вірменич, представник завзятого покоління, що гуртувалося навколо не набагато старших колег-шестидесятників – І. Блажкова, Л. Грабовського і В. Сільвестрова. Відкриває цей перелік Б. Лятошинський, якого Г. Сасько ще в консерваторські роки визначив для себе еталоном професіоналізму й людяності.

В розкутих межах ювілейної імпровізації і на правах вільної музикознавчої фантазії дозволимо собі окреслити і зовнішньо-європейський ескіз композиторської генези Г. Саська. В його основі не складно уявити універсальний за стильовою глибиною неокласицизм С. Прокоф'єва і емоційно-загострений ліризм Ф. Пуленка, а надто естетизм і довершеність стилю М. Равеля, духовну подібність композитора до якого важко не помітити: парадоксальний мікст демократизму й елітарності, вибухова пристрастність кульмінацій у поєднанні з суворою дисципліною експонованих емоцій, органічна єдність академічного і фольклорного шарів інтонаційного тексту, струнка граційність і карбована ювелірна проробка фактури, нарешті, освячена чистотою сприйняття улюблена сфера дитячої образності, – все це робить дану високу паралель цілком можливою.

Тонкий стиліст і майстер деталі, Г. Сасько наважується сповідувати красу у часи, коли про неї воліють забути: "Завжди – і в молоді роки, і сьогодні – в музиці для мене на першому місці була краса, поняття, яке абсолютно витравили у нас". В цьому сенсі він залишається переконаним традиціоналістом, як і його колеги Є. Станкович, М. Скорик, Л. Дичко. Як для кожного серйозного митця, для Г. Саська засадничим є зв'язок творчості з характером, конкретними особистісними рисами. Незмінна жвавість натури, вроджена потреба діяти, постійна готовність до оволодіння новим, налаштованість до конструктивних вражень у житті обертаються динамічною смисловою гнучкістю та відчутною "вітальністю" інтонаційної аури, невичерпним психологічним розмаїттям й емоційною свіжістю у творчості.

Г. Сасько належить до обмеженого числа тих композиторів, які, поважаючи публіку, ніколи не втомлюють її самоповторами, авто-стереотипами, власноруч створеними шаблонами, які завжди цікаві по-новому і в той же час далекі від епатажу невмотивованих творчих зигзагів. Тому два одвічних полярних художніх завдання – постійно шукати себе і завжди залишатися собою, – гармонійно уживаються в його творчості.

¹ Цит. за виданням: Г.Конькова. "Монологи".

                                                         Журнал "Музика", № 6, 2006 р.



 



Олена Корчова (нар. в 1964 р.) - український музикознавець, кандидат мистецтвознавства, доцент, представниця київської наукової школи, вихованка класу професора Т.Ф.Гнатів. 

В 1990 р. закінчила з відзнакою історико-теоретичний факультет Київської державної консерваторії з дипломною роботою на тему "Жанна д'Арк" А.Онеггера: механізм жанрового синтезу". Після цього впродовж більш, ніж десяти років працювала в Київській середній спеціальній школі-інтернаті ім. М.В.Лисенка, викладаючи курси української, російської та зарубіжної музичної літератури. З 2000 до 2003 р. навчалась в аспірантурі Національної музичної академії ім. П.І.Чайковського, паралельно розпочала там педагогічну роботу.
По завершенні, в 2004 р. захистила кандидатську дисертацію на тему "Музичний театр Джакомо Пуччіні в мистецькому контексті першої чверті ХХ століття". 

Нині О.Корчова - викладач кафедри історії зарубіжної музики Національної музичної академії та історії музики Київського музичного інституту ім. Р.М.Глієра. Сфера її наукових інтересів різноманітна: зарубіжна опера музика ХХ століття, в тому числі періоду музичного модернізму; українська класична та сучасна музика, проблеми музично-історичної методики.

Наукові публікації О.Корчової (близько 30-ти) містяться в фахових збірниках "Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського", "Київське музикознавство", "Дослідження. Досвід. Спогади" та в журналі "Музика". Серед них: 
"Кінематографічні інтенції в творчості Дж.Пуччіні" ("Науковий вісник" № 33);
"Мадам Баттерфляй" в системі музичного театру Дж.Пуччіні" (Київське музикознавство" №18).  
"Пізні опери М.Лисенка в контексті західноєвропейських жанрових тенденцій" ("Науковий вісник"№32); 
"Один погляд на проблему оперної цілісності" ("Науковий вісник № 51); 
"П'ять ескізів до ювілейного портрету Т.Ф.Гнатів" ("Музика", 2005, №5);
 "Музика, написана серцем (до ювілею Г.Гаврилець" ("Музика", 2008, №2).