НОВИНИ

26 грудня 2016р. у Колонному залі ім. М.Лисенка Національної філармонії України відбувся концерт-реконструкція програми, що звучала тут рівно півстоліття тому, 26 грудня 1966р., і складалась із авангардових творів  західноєвропейських  та українських авторів - К.Дебюссі, А.Шенберга, І.Стравинского, Л.Грабовського, В.Сильвестрова та Б.Лятошинського.

Мені судилося побувати на обох концертах, тому спробую порівняти  враження  і  належно оцінити вартісність цього надзвичайного проекту. 

Шо запам'яталося з далеких 60-х? Вся увага тоді була зосереджена передусім на композиціях Л.Грабовського і В.Сильвестрова, адже вони були знаковими постатями «Київського авангарду», як їх охрестила музикознавець Г.Мокреєва у сумнозвісній публікації польського часопису “Ruch muzyczny”. Тоді мені, серед інших студентів ІТФ музично-теоретичного відділу Київської консерваторії ім. П.І.Чайковського, випало бути присутньою на засіданні кафедри, спеціально скликаної для суворого засудження  як автора, так і «героїв»  статті - учнів класу Б.Лятошинського – В.Сильвестрова, В.Годзяцького, В.Губи, В.Пацери і аспіранта Л.Грабовського, котрі насмілились піти власним шляхом пошуків  оновлення засобів музичної виразності. На чолі з  молодим диригентом І.Блажковим (чоловіком Г.Мокреєвої) вони поза консерваторською програмою вдалися до вивчення здобутків  композиторів Ново-Віденської школи  - А.Шенберга, А.Веберна і А.Берга, тобто 12-тонової системи  та серіальної  техніки, що лягли в основу атональної музики. Радянські ідеологи від культури оголосили запеклу  війну «антинародній формалістичній течії», а її прихильників і особливо послідовників  затаврували відповідними епітетами, не врахувавши однак «зворотного боку медалі»   -  спрацювала реклама: слава першопрохідців-новаторів і ореол мучеництва тільки підігріли інтерес  до творців «Київського авангарду». Згодом майже всі вони стали відомими за межами не лише України, а  й СРСР. Але це згодом.

А у 1966р. публіка Колонного залу задивовано спостерігала за маніпуляціями піаніста М.Степаненка, який час від часу видобував з-під кришки рояля нестандартні звукові комбінації струн за допомогою металевого карбованця,  та за тим, як скрипаль Б.Которович і контрабасист В.Філіпочкін стукали смичками  по нотних пюпітрах (Б.Которович навіть жалівся, що пульт прозорий, і він боїться «промахнутися»). Це було Тріо Л.Грабовського, яке зараз не менш ефектно і вправно виконали А.Павлов (скрипка),  В.Кияниця ( фортепіано) та Н.Стець (контрабас), продемонструвавши досконале володіння усім арсеналом технічних прийомів  гри на своїх інструментах (глісандо, флажолети, піццикато, кластери тощо) і створюючи щось на зразок вражаючого фантазійного сонористичного дійства.

Як грав свою «Тріаду» В. Сильвестров півстоліття тому,  нині  пригадати важко. Можна лише сподіватись на те, що автора нині  задовольнили безпосередня спонтанність у зіткненні контрастних образів, романтичний дух, ліризм, чуйність до міжзвукових зв'язків,  ретельне дозування «прозорості» і  «густоти» фактури у виконанні піаніста Є.Громова.

Порадували аудиторію Колонного і учасники  “Nota Bene Chamber Group” А.Павлов (І скрипка), І.Завгородній (ІІ скрипка), І.Грицишин (альт) і А.Полуденний (віолончель) виконанням 3-го квартету Б.Лятошинського, які через 50 років повторили  «подвиг» квартету ім. М.Лисенка у його первинному  складі (О.Кравчук, Б.Скворцов, Ю.Холодов, Л.Краснощок). Тоді під час концерту я випадково «підслухала» розмову за спиною: «Борисе Миколайовичу, а чого це на сцені рояль стоїть?» - «Не знаю, може, за цей час квінтет зробили» - жартома відповів, як я зрозуміла, сам Лятошинський. Музиканти  “Nota Bene” буквально примусили слухачів стежити, затамувавши подих, за мінливими образними утвореннями найрізноманітнішого характеру, контрапунктним плетінням мелодичних ліній, складними гармонійними напластуваннями, медитативними епізодами, сумно-ліричними сентенціями, напруженою експресією енергійних емоційних сплесків, патетичними репліками. 

В цілому ж  можу констатувати, що художньо-естетична «функція» концерту  за 50 років не змінилась. Якщо у 1966р. це був протест проти догматичного мракобісся радянських ідеологів, котрі насильно  заганяли митців у залізні  клітки «патріотизму, народності і партійності», то у 2016р. це такий самий протест проти комерційно «розкрученої» масової поп-культури, яка мішурою  ефектного багатобюджетного  оформлення маскує убогість і примітивність  музичної думки.

Фото - Сергій Марченко