"НЕХАЙ НАС БЕРЕЖЕ НАШ СПІЛЬНИЙ БОГ - МУЗИКА"
Віталій Губаренко:
"Нехай нас береже наш спільний Бог - Музика"
"Не уявляю, чим іншим хотів би займатися. Мабуть, цей вибір здійснила за мене доля, бо не було нічого, що могло б вплинути на моє рішення ззовні", - саме так говорив про своє творче покликання Віталій Сергійович Губаренко (1934 - 2000) - митець, котрий присвятив майже своє життя вірному служінню Музиці. Композитор прожив неповних шістдесят шість років, сорок з яких цілком віддано творчій роботі.
Але перед тим, як стати "вільним художником", Губаренку довелося здійснити як мінімум два серйозних та сміливих вчинки в юнацькі роки, що засвідчили самостійність та цілеспрямованість його натури. Зростаючи в сімї військового, Віталій самовільно покинув загальноосвітню школу, готуючись потайки від батька до вступу в Харківське музичне училище. Будучи вже зрілим майстром, він згадував: "Я не знав вагань у виборі свого музичного шляху. Тоді у Харкові існував композиторський відділ у музичному училищі, куди я витримав іспити у сімнадцятирічному віці. Мій перший учитель з композиції, прекрасний педагог Олександр Жук навчив мене систематично працювати, не чекаючи натхнення. Завдяки його настановам я все життя ставився до творчості як до кропіткої щоденної праці".
Другий доленосний вчинок митця, був здійснений вже по завершенні Харківської Державної консерваторії, де він навчався у талановитого композитора і педагога Дмитра Клебанова. Ще на п'ятому курсі Губаренка запросили на посаду музичного редактора обласного радіо, а через рік після закінчення навчання - на кафедру теорії та композиції Харківської консерваторії. Це вважалося блискучим початком кар'єри для всього оточення музиканта - але не для нього самого. Не відчуваючи в собі педагогічного покликання, молодий композитор наважився на крок, який у ті часи могли собі дозволити або автори популярних естрадних та масових жанрів, або деякі визнані метри. Він відмовився від гарантованого заробітку і без коливань перейшов на творчу роботу.
Віталій Губаренко належить до українських "шестидесятників". Його авторський стиль формувався у процесі пошуку компромісу українського мелосу і сучасних музичних практик. Відчуття потреб сучасності, намагання бути на рівні нових композиторських вимог парадоксальним чином співіснувало в його творчій свідомості з гострим прагненням залишатися самим собою. "Ненавиджу нещирість та пристосовництво, - казав композитор. - Ніколи не прагнув бути дипломатом, проте свій характер зовсім не вважаю зразковим".
Особистість митця - складна і суперечлива. В його неспокійному, вибуховому характері поєднувалися такі контрастні риси як різка безкомпромісність і людська чуйність; песимізм і віра у вищу справедливість; анархізм, несамовитий протест проти всякого зовнішнього тиску і сувора самодисципліна. Позицію композитора можна визначити як максималістську. Він намагався все робити за найвищим ґатунком.
На початковому етапі визначальними для В. Губаренка стали традиції Б. Лятошинського, Д. Шостаковича та С. Прокоф'єва. Складні драматичні колізії, психологічно напружений характер його музики зумовили конфліктно-драматичний тип драматургії, масштабний симфонічний спосіб композиторського мислення, що проникав і у сферу камерної музики (інструментальної та вокальної). Інший аспект музично-стильової системи композитора виявляється через лірику. Вона постає в сенсі гармонізації життєвих проявів, оспівування краси й величі людських почуттів і стосунків, в утвердженні погляду на мистецтво як на явище високого морально-етичного призначення.
Такий багатогранний та внутрішньо суперечливий образ світу митця найповніше розкрився в приоритетних для нього сферах музичного театру та симфонічної музики, що завжди еволюціонували у тісному взаємозв'язку. Композитор активно експериментував із усталеними жанрами, внаслідок чого виникали такі жанрові гібриди, як концерт-поема, опера-симфонія, опера-балет, опера-ораторія, симфонія-балет. Однак усі вони усвідомлювалися насамперед як цілісні симфонізовані концепції.
Саме роботами в галузі музичного театру Віталій Губаренко здобув визнання. Його сценічні партитури втілювалися у всіх оперних театрах України, ставилися в Москві, Ленінграді, Новосибірську, Пермі, за кордоном. Протягом життя композитор створив 13 різножанрових опер та 6 балетів, сюжетно розмаїтих, цікавих за драматургією та стилістикою. Особлива любов і незгасаючий інтерес до музичного театру зумовлені потужним впливом на духовний світ митця Романа Олексійовича Черкашина - режисера, театрального педагога, актора театру Леся Курбаса "Березіль". Його донька - Марина Черкашина, нині відомий український музикознавець, згодом стала дружиною композитора та лібретистом-співавтором ряду його сценічних творів.
Перспектива "писати в стіл" не влаштовувала Віталія Губаренка, адже музика для нього була головним засобом спілкування з оточуючим світом. Одним з важливих досягнень композитора є те, що практично все ним створене прозвучало. "Я належу до тих авторів, що пишуть не для себе, а мають на увазі певну аудиторію, до якої звертаються, - наголошував митець. - Крім того, становище композитора, який своєю творчістю заробляє собі на життя, вимагало задовольняти попит тих, хто керував нашим мистецтвом і здійснював репертуарну політику театрів".
Проте, звертаючись до актуальної тематики того часу (революційної, воєнної, історичної), Губаренко залишився вірним своїм естетичним засадам. Акцентуючи філософську або лірико-психологічну лінію, він прагнув глибоко розкрити внутрішній світ своїх героїв, уникаючи "плакатності" та фальшивого пафосу.
Так, наприклад, у жанрово-епічній опері "Мамаї" (1969), написаній за п'єсою Ю.Яновського "Дума про Британку", вгадується "новий ліризм" 70-х, націленість митця на утвердження суверенності людської особистості, її неповторно індивідуальної самоцінної вартості.
Показовими в цьому сенсі є також "метаморфози" опери "Перша заповідь" (1972), створеної за п'єсою В.Єжова "Солов'їна ніч". В ній розкривається історія кохання двох молодих людей - радянського солдата Петра та німецької дівчини Інги у складний воєнний час. Звинувачений в "абстрактному гуманізмі", композитор змушений був зробити редакцію ("Відроджений травень", 1974), яка, нажаль, виявилася малоуспішною. У другій редакції ("Пам'ятай мене", 1977) багатоактна опера перетворилася на "ліричну новелу в одній дії та чотирьох картинах". Залишивши тільки два головних персонажі, Губаренко створив дуодраму з коментарем хору, що був винесений за межі сценічної дії. Саме в цій редакції композитору вдалося найбільш рельєфно втілити свій початковий задум: підійняти особисті долі героїв на рівень символів трагічного часу людських почуттів у розколотому, зруйнованому війною світі.
Вершинами лірико-психологічної лінії в оперній творчості митця є моноопери "Листи кохання" (1972) за новелою "Ніжність" А.Барбюса, "Самотність" (1992-93) за "Листами до невідомої" П. Меріме, а також ліричні сцени "Монологи Джульєтти" (1998) за В.Шекспіром. В даних творах універсальні категорії "кохання" та "смерті" усвідомлюються композитором як живі сили споконвічного конфлікту. Знаменно, що Губаренко одним із перших серед українських композиторів звернувся до жанру камерної опери. Ця модель дозволила йому максимально сконцентруватися на душевній драмі героїв, що розкривається, перш за все, засобами наскрізного симфонічного розвитку.
Ряд лірико-комічних опер композитора пов'язаний з українською історією, побутом, насичений колоритними персонажами. Зокрема, в опері "Сват мимоволі" (1982) автор спирається на пласт міської побутової музики та української народної поезії кін.XVIII-поч.XIX ст., застосовуючи метод цитування, стилізації, пародіювання. Губаренко використав в ній всю можливу палітру комічного - від доброго глузування до гострої сатири. Цей твір відродив для української музики жанр, що досить довго мовчав - комічну оперу. А саме з її блискучої заявки почався свого часу український оперний театр.
Віталій Губаренко підняв на якісно інший рівень жанр балету, що традиційно сприймався як "легкий" в українському мистецтві. У своїх балетах композитор втілив глибокі філософські проблеми, звертаючись до національних літературних та музичних джерел. Етапним твором для розвитку жанру психологічної драми в українському хореографічному мистецтві став "Камінний господарі" (1968) за однойменною драмою Лесі Українки. В цьому творі своєрідно відбилося передчуття кризи "шістдесятництва" і згущення "атмосфери командорства" в радянському суспільстві. Експресивно-напруженим характер сценічної дії даного балету синтезував симфонічний розмах музики, рельєфні лейтмотивні характеристики дійових осіб з підкреслено іспанським колоритом звучання.
В хореографічних сценах "Вій" (1980) за однойменною повістю М. Гоголя панує дух українського бароко. Завдяки запозиченням та відповідному музичному опрацюванню текстів з української літератури XVII-XVIII ст.: псалмів, віршів-травестій, інтермедій вертепного та шкільного театру - у творі виникає непідробний колорит історичного минулого. Композитор і лібретисти (М.Черкашина і Л.Михайлов), намагаючись вийти за межі конкретного сюжету, створили певний мікрокосм з його антитезою добра і зла, мрії і реальності. "Вій" став останнім твором Віталія Губаренка, прем'єра якого відбулася вже без автора.
Досягнення, здобуті у сфері музичного театру композитор збагатив у симфонічній, камерно-вокальній та камерно-інструментальній музиці. Оригінальний синтез національних засад, яскравого оркестрового письма з гостро-сучасною музичною мовою і нетрадиційним трактуванням симфонічного циклу притаманні Симфонії №2 (1965). Програмні асоціації в трактуванні воєнної теми з максимальним її узагальненням властиві Симфонії №3 (1974). Чотири камерні симфонії Губаренка, позначені рисами концертності, висвітлили в творчості митця нову для української музики тенденцію - ліричну інтерпретацію цього жанру.
На перехресті симфонічної та музично-театральної сфер виникли такі синтетичні твори композитора, як вокальна симфонія "De profundis" (1995) на основі поезії Т. Шевченка, симфонія-балет "Ассоль" (1977) за мотивами феєрії О.Гріна "Червоні вітрила" та симфонія-балет "Liebestod" (1997).
Творчість Віталія Губаренка привертала увагу дослідників ще за життя композитора. У 1971р. вийшла праця Е.Яворського "Віталій Губаренко". Існує також сучасна монографія І.Драч "Композитор Віталій Губаренко: формула індивідуальності" (2002). У 2003 була видана збірка матеріалів "Віталій Губаренко: сторінки творчості. Статті, дослідження, спогади" (Науковий вісник НМАУ ім.П.І.Чайковського, Вип.32, Кн..4). Загалом, на сьогоднішній день існує біля 150-ти матеріалів, присвячених постаті митця та його творчості.