ПРЕСА
До 75-річчя
Національної Спілки композиторів України
Леся Олійник
Крізь терня до шедеврів
Національна Спілка композиторів України відзначила своє 75-річчя двома концертами, які відбулися 3 і 4 листопада в Національній філармонії України.
Саме так сприймалася музична панорама, яка розгорнулась упродовж двох ювілейних концертів. Вони відбулися за участю Національного Симфонічного Оркестру України під орудою Володимира Сіренка, Національного Ансамблю солістів „Київська камерата” (диригент Валерій Матюхін), солістів Дмитра Ткаченка, Богдани Півненко та Іванни Бондарук.
Звичайно, дводенна програма не змогла охопити все розмаїття сучасного музичного процесу, який живиться творчістю багатьох талановитих особистостей. Виконавці представили музику засновника національної композиторської школи ХХст. Бориса Лятошинського та його учнів – Ігоря Шамо, Івана Карабиця, Валентина Сильвестрова, Лесі Дичко, Євгена Станковича і його учня Золтана Алмаші, а також представників Львівської гілки композиторської творчості, корифеєм якої є Станіслав Людкевич і яку продовжив Мирослав Скорик та його учні – Ганна Гаврилець, Володимир Зубицький (у класі М.Скорика навчалися також І.Карабиць і Є.Станкович).
Перший вечір був присвячений симфонічній музиці, жанру, який визначає рівень і якість національної професійної музичної культури і передбачає наявність висококласних оркестрів та диригентів. Національний Симфонічний Оркестр України, який проводить свій 90-ий концертний сезон і нині керований видатним диригентом В.Сіренком справедливо вважається одним з кращих європейських музичних колективів.
Саме цьому оркестру доручили озвучити геніальні партитури українських композиторів. В його інтерпретації драматичне напруження симфонічної поеми „Гражина” Б.Лятошинського сягало найвищих вершин.
А музика Сьомої симфонії В. Сільвестрова заворожувала моцартівською красою звучання.
Концерт для скрипки і оркестру Є.Станковича вразив ліричною глибиною трагічного світосприйняття. Виконання твору феноменальним скрипалем Д. Ткаченком розкрив усю силу музики Станковича.
Фіналом симфонічного вечора став „Карпатський концерт” М.Скорика, який надзвичайно яскраво відтворює унікальність і багатство музичної душі України.
Камерні жанри українських композиторів озвучив Національний ансамбль солістів „Київська камерата” під орудою В.Матюхіна. Ансамбль повернув забуті музичні шедеври І.Шамо і І.Карабиця. А ліричне світовідчуття Лесі Дичко і ніжна прозорізсть музики Г.Гаврилець прозвучали оазою духовної краси.
Вкотре отримала успіх у слухачів музика І.Щербакова і зацікавленість публіки творчістю молодого композитора З.Алмаші. Фіналом камерного вечора став Концерт для скрипки з оркестром В.Зубицького, в якому сплелися вогнисті ритми й розмаїті інтонації всього Карпатського регіону. Блискуча віртуозність і майстерність скрипальки Б.Півненко ще раз засвідчила про високий рівень в Україні інструментального виконавства.
Те, що сьогодні Національну Спілку композиторів очолюють видатні композитори Є.Станкович і М.Скорик є, по суті, продовженням традицій її існування. Адже на всіх етапах Спілку представляли найкрупніші творчі особистості.
Роком створення композиторської спілки України офіційно вважають 1932-й. Хоча стосовно часу заснування існує кілька версій. Є припущення, що її діяльність почалася з 1922-го – року заснування Всеукраїнського музичного товариства імені М.Д.Леонтовича.
Початком біографії вважають також 1939 рік, коли відбувся перший з’їзд Спілки радянських композиторів України.
Нині Національна Спілка композиторів України (її назва з 1999 р.) має 14 організацій та осередків, які об’єднують понад 400 композиторів і музикознавців.
Так чи інакше, але Спілка композиторів радо відгукнулася на пропозицію Міністерства культури і туризма відзначити її 75-ліття. Адже з’явилася офіційна нагода презентувати українську музику, нагода, яка трапляється не так уже й часто.
Після почутих концертів ще більше надуманими й упередженими видаються розмови про те, що спілки є породженням радянської системи, і що вони віджили свій вік.
Відтак історія мистецьких об’єднань сягає ще в середину ХУІ ст., коли в Україні виникали музичні цехи або братства. Уже тоді вони опікувалися творчими, організаційними і матеріальними правами на свою професію. Зокрема, відомий устав Київського музичного цеху 1707 р. свідчив про міцну творчу організацію, яка захищала професійні й матеріальні інтереси своїх членів.
Будь-які об’єднання, а тим паче, мистецькі, відтворюють духовний пульс свого часу. Творчі спілки радянської епохи були, по суті, її дзеркалом. І тому звуження діяльності Спілки до 70-річного відрізку, насправді, збіднює історію музичної культури України.
У США, Англії, інших високорозвинених країнах сучасні музичні осередки, які теж є нащадками середньовічних цехових об’єднань, активно підтримує держава. Скажімо, Швеція тільки на розвиток сучасної композиторської творчості щорічно витрачає 6,7(!) мільйона євро. У сусідній Польщі гонорари за серйозну, академічну музику, яка виконується на радіо і телебаченні, в чотири рази вищі за естрадну музику.
У розмові про доцільність існування Спілки композиторів її голова, Є.Станкович зауважив: „Якщо не буде Спілки композиторів, не буде і професійної музики. Адже ніхто не піддає сумніву необхідність існування футбольної федерації і футбольних клубів. І, можливо, доцільніше було б, скоротити кількість політичних партій і кількість членів депутатів за рахунок збільшення в Україні творчих людей”.
Думку Є.Станковича продовжив ректор Київської дитячої академії мистецтв, композитор М.Чембержі: „Існування та діяльність Спілки композиторів свідчить про відповідний статус професійної музичної культури в державі”.
Мирослав Скорик нагадав, що саме завдяки ініціативі і творчості її членів в Україні відбувається розвиток національної музичної культури, проводяться міжнародні фестивалі, конкурси, підтримується талановита молодь. Не можна не радіти, що за останні роки Спілка значно помолодшала і тих, хто прагне стати її членами помітно збільшується.
Прикро, звичайно, що такі надбання радянських часів, як державне музичне видавництво, нотні магазини зникли із сучасної дійсності. Так само, як не працює колишня система захисту авторських прав.