ПРЕСА
До 75-річчя
Національної Спілки композиторів України
Тамара Невінчана
Нотатки з нагоди ювілею
З історичної фактології.
Переписувань історії та різноманітних її тлумачень завжди було багато – і в давні часи, і в нинішні. Нерідко це залежало від політичної кон”юнктури, більш або менш глибокого опрацювання документальних джерел, а інколи від елементарної добросовісності конкретних дослідників. Ці процеси торкнулися й історії створення Національної Спілки композиторів України.
Приміром, зовсім недавно, вивчаючи документи, статті і матеріали на цю тему, в архівах НСКУ я наштовхнулася на показовий документ від 14 травня 1969 року під назвою „Історична довідка Спілки композиторів України”, де чорним по білому написано, що на І з”їзді Спілки радянських композиторів України у лютому 1939 року було обрано правління Спілки на чолі з Л.М.Ревуцьким (?!).
Офіційна довідка складена архівістом Ф.Б.Перельманом і завірена усіма потрібними печатками і підписами. Однак загальновідомим фактом є, що на тому-таки з”їзді Головою правління Спілки було обрано Б.М.Лятошинського . Як трактувати таку „помилку” – невідомо, адже фігурантів цього казусу вже немає серед нас.
Щодо року заснування Спілки композиторів України існують різні версії. Так, відомий дослідник А.І.Муха переконливо доводить,що витоки Спілки композиторів слід шукати в надрах Товариства ім. М.Леонтовича (1922–1928), на базі якого почали функціонувати самостійна композиторська комісія (очолювана М.Вериківським), а також окремі композиторські осередки в різних містах України.
З 1929 по 1932 рік в Україні діяли низка музичних угрупувань: ВУТОРМ (Всеукраїнське товариство революційних музик), а далі „ПРОЛЕТМУЗ” („Пролетарські музиканти”) та АПМУ („Асоціація пролетарських музикантів України”).
Проте, вважається, і цієї версії ми дотримуємося, що безпосередньою фактологічною основою для створення Спілки композиторів стала Постанова ВКП(б) від 23 квітня 1932 року „Про перебудову літературно-художніх організацій”, на виконання якої було утворено Організаційне бюро по підготовці Всеукраїнського з”їзду радянських музик. До складу Оргбюро увійшли найвідоміші композитори, згодом класики української музики, – П.Козицький, Л.Ревуцький, Б.Лятошинський, М.Коляда.
Саме від цього моменту починається творче і організаційне функціонування нової самостійної Спілки, яка регулярно проводила творчі акції, поступово поширювала ареал своєї діяльності на регіони України (композиторські осередки в Харкові, Одесі, пізніше, в 1940, у Львові), піклувалася про творчу реалізацію композиторів, а також займалася питаннями, за сучасною термінологією, соціального захисту українських митців.
У Києві на цьому першому етапі Спілку радянських музик очолював Л.М.Ревуцький, а відповідальним секретарем був Л.М.Лятошинський. Нова організація постійно влаштовувала концерти, різноманітні творчі вечори, здійснювала контакти з Спілкою в Москві та просувала твори українських композиторів на всесоюзну арену. З композиторами укладалися договори на написання різножанрових творів , забезпечувалося їх виконання в концертах або постановка в театрах.
За клопотаннями Спілки митцям створювалися, що дуже важливо, необхідні побутові умови, надавалися квартири, забезпечувався відпочинок. Власне, до свого І з”їзду у лютому 1939 року, коли організація отримала назву Спілка радянських композиторів України, вона прийшла вже з суттєвим творчим і організаційним досвідом.
За роки свого існування (з того часу пройшло вже 12 з”здів) Спілка композиторів переживала різні часи. Незаперечно, що в радянську добу їй доводилося працювати під важким ідеологічним тиском, його зазнала як організація в цілому, так і окремі яскраві творчі особистості (це реалії історії тоталітаризму, в якій люди випробовувалися на міцність, гідність, порядність).
Однак тим, що попри все Спілка вижила і зробила безліч корисних для розвитку української культури справ, вона багато в чому завдячує своїм керманичам.
В різні періоди Спілку очолювали Борис Лятошинський (1939-1941), Костянтин Данькевич (1941), Левко Ревуцький (з 1944 по 1948 рік у складний період війни та перші післявоєнні роки), а далі Григорій Верьовка, Пилип Козицький, знову К.Данькевич та ін.
Понад 20 років до 1989 Спілкою керував А.Я.Штогаренко. З 1989 р. почала активно діяти середня композиторська генерація - Головами обиралися Євген Станкович, потім Михайло Степаненко, що перебував на цій посаді 13 років.
На даний час Національну Спілку композиторів України (цей статус Спілка має з 1998 року) очолюють Співголови – Євген Станкович та Мирослав Скорик.
Всі ці композитори – видатні творчі особистості, чия музика, за незначним винятком, входить до золотого фонду українського мистецтва. Те, що вони знайшли за можливе і необхідне відірвати свій час від творчості і віддати його суспільно важливій організаційній роботі, - дорогого варте і багато про що свідчить. Наша спільна історія без них була б неможлива.
З сучасної діяльності.
Нині у лавах Національної Спілки композиторів України перебуває понад 460 членів. Творчість багатьох з них – справжнє національне надбання, інтелектуальна та духовна скарбниця українського народу.
Красномовна статистика – серед членів НСКУ 22 народних артисти, 65 заслужених діячів мистецтв, 17 лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка, 5 академіків та 7 членів-кореспондентів Академії мистецтв України, 35 докторів наук, 14 митців нагороджені вищими орденами держави – Орденом Ярослава Мудрого, Орденом Княгині Ольги, Орденом „За заслуги”. І ще багато-багато різних відзнак та міжнародних лауреатств.
На сьогодні Спілка об”єднує та координує діяльність 14 регіональних організацій, серед них – Київська, Харківська, Львівська, Одеська, Донецька, Дніпропетровська, Кримська, Закарпатська, Волинська, Дрогобицька, Луганська, Івано-Франківська,Миколаївська, Полтавська організації.
Всі композиторські організації здійснюють велику культурно-просвітницьку роботу в більшості областей України.
Щорічно Національна Спілка композиторів України у співпраці з Міністерством культури і туризму України здійснює багато мистецьких заходів. Завдяки плідним зусиллям Спілки започаткований міжнародний фестивальний рух в Україні в сфері академічної музики, що вивів національне музичне мистецтво на світову орбіту. З 1990 року 18 Міжнародних фестивалів „Київ Музик Фест”, 10 Міжнародних Форумів „Музика молодих”, 17 фестивалів „Музичні прем”єри сезону” – все це активи Спілки з світовими брендами. Сюди ж треба віднести Одеський фестиваль „Два дні і дві ночі”, Львівський фестиваль „Контрасти”, різноманітні музичні свята у Харкові, Донецьку, Ужгороді, Коломиї, Дніпропетровську, Дрогобичі, до заснування і проведення яких Спілка причетна усім арсеналом своїх творчих сил.
В багатьох країнах світу - від США до Японії - все частіше звучить українська сучасна музика, яку нині все більше усвідомдюють як непересічне, самобутнє явище загальносвітової культури. І в це також вкладено багато зусиль Спілки.
Постійна турбота і предмет особливої уваги Спілки – це творча молодь. Як показує започаткований Спілкою форум „Музика молодих” творчий потенціал молодих митців України надзвичайно великий, про що свідчать їх перемоги на багатьох престижних міжнародних композиторських конкурсах.
Активно працює потужний музикознавчий загін НСКУ, роблячи постійний внесок в розвиток фундаментальних напрямків музикознавчої науки, відкриваючи нашому суспільству забуті або навмисно вилучені з культурної історії країни сторінки, досліджуючи складний сучасний музичний процес, займаючись широкою публіцистичною та просвітницькою роботою.
З ювілейних концертів 3 та 4 листопада 2007 року
в Національній філармонії України.
Коли, попри всі фінансові складності і негаразди, все ж таки з”явилася можливість проведення двох ювілейних концертів з нагоди 75-річчя Спілки, перед їх організаторами постало дуже важке завдання – як відобразити на такому обмеженому концертному полі відразу і минуле, і сучасне української композиторської творчості?
Був знайдений хоч, можливо, і не універсальний, але досить дотепний вихід – залучити до складення ювілейних програм основних партнерів композиторів, провідників їх творчості – виконавців. Треба сказати, і Національний симфонічний оркестр України під орудою Володимира Сіренка, і Національний ансамбль солістів „Київська камерата” на чолі з Валерієм Матюхіним з блиском впоралися з цим непростим завданням. У симфонічній програмі об”єдналися такі титани української музики як класик Борис Лятошинський, його найвидатніші учні Валентин Сільвестров та Євген Станкович, а також неповторний Мирослав Скорик.
Цей винятковий зірковий ансамбль світового значення – чистий ексклюзив на теренах концертного життя України. Ні до цього моменту, ні в подальшому слухачі наврядчи могли і зможуть в майбутньому насолодитися їх музикою в один симфонічний вечір. Це була унікальна нагода.
Публіка, яка в цей вечір виявилася вельми підготовленою, з ностальгічним задоволенням поринула в романтичну музичну історію класичної „Гражини” Бориса Лятошинського, вкотре з захопленням насолодилася вибагливими фольклорними розсипами блискучого Карпатського концерту Мирослава Скорика, і ще раз запевнилася, що справжня музика не має віку і ніколи не старіє. „Вселенский утешитель” Валентин Сільвестров своєю, останньою за часом, Сьомою симфонією ще раз довів, що музика здатна не тільки викликати високі шляхетні почуття, але й лікувати душу і тіло.
Надзвичайно сильним, найбільш емоційним враженням у цій квадризі творінь став, без перебільшення, геніальний, трагедійний Концерт №2 для скрипки з оркестром Євгена Станковича у фантастичному виконанні чудо-скрипаля Дмитра Ткаченка. Здавалося, з часів великого Паганіні скрипка не народжувала таких перевертаючих душу звуків. Які найпотаємніші глибини людського серця, людської сутності розверзлися в цій музичній драмі!
Не менш виразною була програма наступного дня, коли виступала „Київська камерата” – один з найтонших інтерпретаторів творів українських композиторів, колектив, який іде пліч-о-пліч зі Спілкою композиторів вже 30 років.
В програмі концерту були охоплені різні генерації українських митців – ті, якими ми пишаємося і яких вже нема з нами (Ігор Шамо, Іван Карабиць), старше, плідно працююче, покоління (Леся Дичко), ті, хто вступили у свій золотий вік (Володимир Зубицький, Ігор Щербаков, Ганна Гаврилець), і, нарешті, зовсім молода парость, що тільки починає (Золтан Алмаші).
Публіка найбільш гаряче і експансивно реагувала на сповнену щирих і істино красивих почуттів Камерну симфонію №3 І. Шамо, на яскраво образну, барвисту „Казку” Л.Дичко, на витончений звукопис Симфонії „Warum” І.Щербакова, а найбільше - на ефектний, запальний, просякнутий українською національною інтонаційністю Концерт №1 для скрипки з камерним оркестром Володимира Зубицького (віртуозна і темпераментна скрипалька Богдана Півненко по праву розділила успіх з композитором).
Два дні справжніх взірців української музичної творчості – композиторської і виконавської, два дні справжнього мистецького свята.
В ці вечори Національна Спілка композиторів отримала урочисті привітання від Президента України Віктора Ющенка, від Прем”єр-Міністра Віктора Януковича, Міністра культури і туризму Юрія Богуцького, від Академії мистецтв України, від багатьох колег, друзів, партнерів і шанувальників.
Але головним героєм цієї імпрези стала українська музика – Музика, що була, є і завжди буде. А проблеми – вони є завжди і досить серйозні, як і загалом в розвитку нашої національної культури. Тільки це вже інша і зовсім неювілейна історія...