НОВИНИ

В цей вечір Зал Академії мистецтв України приймав досить рідкого гостя – українського композитора з Канади Олександра Левковича, який приїхав до Києва, щоб творчо відзначити своє 60-річчя. Адже Олександр вчився у Києві, з ним позв”язана його молодість і творче становлення, важливі  кроки на мистецькій стезі.

Публіка зібралася вишукана та іменита - досить сказати, що послухати музику молодшого колеги прийшли найповажніші майстри сучасної української та світової музики Валентин Сільвестров та Євген Станкович. Ніяких промов чи голосних слів не було, а була максимальна увага до творчості композитора, який особливо яскраво виявив себе у камерній музиці і ніколи не гнався за модою чи кон”юнктурою, а завжди був щирим і відкритим у своїх почуттях.

Саме це максимально донесла до аудиторії славнозвісна „Київська камерата”, бездоганно виконавши різноманітну за жанрами, але дуже цілісну програму. Серед слухачів було багато друзів, однокашників Олександра Левковича по Київській консерваторії. Одна з них – Наталія Боєва спеціально приїхала на цей концерт з Запоріжжя і поділилася переповнюючими її враженнями.





Наталія БОЄВА

МАЙЖЕ  ЛИСТ   ДО  ОЛЕКСАНДРА  ЛЕВКОВИЧА 
(Про враження від авторського концерту Олександра Левковича)

Із Сашею Левковичем познайомилась у будинку творчості «Ворзель». Завжди серйозний і задумливий, він нагадував мені Принца, казкового Принца,що назавжди  зачарований Музикою…Тому свої враження я пов’язую не тільки з його творами, які нещодавно  звучали в Києві у Концертній залі Національної Академії мистецтв України, а  іще  – з  пам’яттю тих ворзельських років.
 
Там, у Ворзелі, в далекі дев’яності, для нього вперше в житті відкрився  цілий світ звуків, тепло та надійність друзів, перші авторські концерти, презентації творів! 

21 лютого  в Києві на авторському концерті Олександра я думала про те, як ніщо не народжується на порожньому місті, як всіма нашими  вчинками керує Пам’ять…
 
Так,  Пам’ять  Серця. І перш за все це стосується творчості, професії митця. Олександр Левкович  підійшов до свого ювілейного вечора, вибравши своє саме улюблене -  твори, Національний Ансамбль солістів «Київська камерата» на чолі з видатним Валерієм Матюхіним, Першу Скрипальку  України Богдану Півненко, витонченого соліста Олеся Ясько, коло щирих друзів, серед яких  всесвітньовідомі  українські композитори, що згуртували його світогляд, стиль, манеру самовираження.

Присвяти Євгену  Станковичу, Валентину Сільвестрову, Мирославу Скорику у програмі концерту – твори, де музична мова Левковича зливається з обліком того чи іншого композитора, а потім  і благословляється серцем цих  Майстрів. Слухаючи ці Присвяти, згадала слова Ліни Костенко:"… при майстрах якось легше. Вони – як  Атланти. Держать небо на плечах. Тому і є висота."

Ні на мить не порушується звучання музики у стрімкому русі Сонати для Скрипки і фортепіано. Ти пишеш, що ця  течія - це  "пошук загубленого…" Ні, не можу погодитися з тим,  що ти, мій дорогий колега, "втратив назавжди час і простір" (написано в твоїй передмові). Навпаки! Ти їх знайшов органічно і комплексно щодо твого світогляду і професійності втілення думок.

Втратити неможливо те, з  чим колись народилась людина, чим живе її душа. Олександр Левкович – визнаний композитор нашого часу, який має свій оригінальний почерк, свою "пряму мову" в музиці. Їй притаманні  глибока схвильованість, внутрішній біль і багато Надії.  І все це  керує малими та глобальними кульмінаціями в  творах, не дає  спокою слухачеві, примушує  жити  твоїми думками і, навіть, плакати…

В ті «ворзельські» роки не могла наслухатися  і до сих пір не знищую стару касету із   записом  вокального циклу Олександра Левковича «ПІСНІ СЛОВ’ЯНОК» на вірші Юрія Рибчинського.  Тепер переконалась в тому, що  завжди, коли чую Сашину музику, я ніби проживаю ціле життя мрій та надій, самоствердження та пошуків. І в цьому є особливий «магнетизм» музики Левковича. Спасибі тобі за Музику!

Із ювілеєм тебе, дорогий Сашо! Хай не відступить від тебе Натхнення та спрага творчості!